Розділ 40

Я сиділа на кухні попиваючи чай і нервово крутила чайну ложку по столі, коли почула звук заїжджаючої у двір машини.

Я підійшла до скляних дверей, які вели на терасу, і побачила Вілла, який вийшов із автомобіля і наближався до будинку, підкидаючи в руках ключі.

Він ішов повільно, занурений у свої думки, поки його погляд не впав на мене. Тоді чоловік зупинився на кілька секунд, та згодом продовжив крокувати.

- Привіт. - невпевнено привіталася я.

- Привіт. - відповів співак.

- Будемо на кухні, чи підемо до басейну? - з тією ж інтонацією запитала я.

- На кухні. - холодно відказав артист і зайшов до кімнати після чого сів за вже новий скляний столик.

- Можливо, чаю чи кави?

- А віскі є?

Я кивнула головою, а тоді поставила перед ним пляшку і дві склянки.

- Ти теж будеш? - здивовано поглянув чоловік на мене.

- О так! Повір це те, чого я вже другий день так хочу. Але компанії не було.

- А як же ж Генрі? - запитав він, наповнюючи стакани. 

- З ним я в останню чергу буду пити... - на моєму обличчі з'явилися емоції розпачу і злості.

- Як так? Хіба між вами не любов? - з нерозумінням і деяким сарказмом глянув він на мене.

- Любов. Але на скільки сильно я його люблю, на скільки ж сильно злюся і ображаюся. - я опустила голову. 

- Це через той лист?

- Не тільки. Я знаю як я винна перед тобою, і як тобі не приємно це чути. Але я справді дуже і дуже його люблю. - я гірко посміхнулася. – Ще коли між нами була просто дружба, точніше ми думали, що між нами дружба, то навіть просто говорячи з ним по телефону, просто від його повідомлення, я ставала щасливою. Але виходить так, що саме він причиняє мені найбільше болі. Особливо цей тиждень. Вчора зранку, наприклад, ми з ним посварилися. І він сказав, що я його замучила, що йому все набридло. Хоча, його можна зрозуміти. Він декілька днів спостерігав за нами. 

- Так часто трапляється. На жаль, саме ті люди яких ми кохаємо і приносять нам найбільше болі.

- Так само як і я тобі... 

- Чесно, я тебе розумію. І я нічого б такого не сказав, бо я і сам не святий, але ж Генрі. Ну як так.

- Вибач, будь ласка! – я плачучи підсіла до нього і взяла за руку.

- Я тебе вибачив. Але має ще трохи пройти часу, щоб я переварив інформацію. Мені важко, але я не хочу щоб ти плакала. - він поклав свою руку на мою. - І знаєш, насправді ж, і я маю тобі дещо сказати.

- Що? - я підняла очі на нього.

- Мені насправді не зручно, бо вчора я такого шуму на робив, а сам, не краще... - Вілл важко дихаючи закрив очі.

- Кажи. - ми міцно взялися за руки. - Думаю давно пора все вияснити і почати жити вільним життям.

- Я... Насправді, після цих днів, що я був удома, я почав задумуватися щоб помиритися з Мері і повернутися в сім'ю.

- Я дуже рада. - посміхнулася я.

- Рада?

- Звичайно. Я завжди хотіла щоб ти був щасливий. І я ж завжди тобі казала, що сім'я - це головне. І тому розсталася з тобою, щоб ти був з ними. Я бачила що тобі важко зробити вибір між мною і нею, тож зробила його за тебе. Зробила, щоб ти був щасливий, бо люблю тебе. Хоч і просто як найкращого, найблищого друга. 

- А я через те, що не уявляю свого життя без тебе захотів повернути тебе.

-  Просто нам одразу треба було поговорити і розібратися у всьому. Ти кохаєш Мері, а мене просто не хочеш відпускати, бо звик що я завжди поряд. Так і не відпускай! Тому що я теж не уявляю свого життя без тебе! Ми можемо вільно спілкуватися далі. Ну звичайно, якщо ти все таки зможеш повністю пробачити мені. І більше не доведеться нічого ні від кого приховувати. Ти будеш щасливим! Ми будемо щасливі, бо зникнуть нарешті всі ці ігри. 

- От і як після такого на тебе можна ображатися? Як взагалі на тебе можна ображатися? – співак посміхнувся. - Не дарма я тебе назвав Сонечком. Ти і справді як те Сонце, тепла, яскрава, хороша, даруєш легкість лише одним поглядом. - чоловік обійняв мене. – Як же ж я все таки люблю тебе! Як же ж я хочу, щоб ти і твоє світло завжди були поряд.

- А я тебе, і я завжди буду поряд, якщо ти справді цього хочеш.

- Я ще раз тобі кажу. Я не уявляю свого життя без тебе. – Річ витер сльозу на моїй щоці. - Ну то що, давай вип'ємо? - артист взяв свій бокал, закликаючи мене зробити те ж. - Вип'ємо за те, щоб більше не було ніяких таємниць, від яких життя стає складним. За те щоб ми всі все один одному пробачили і нарешті стали щасливішими. - ми цокнулися нашими склянками, після чого опустошили їх. 

- Ох... напевно не вартувало випивати все зараз. Але мені це було потрібно. - Я зморщилася від пекучості градусів алкоголю, які вмить перетворилися у приємну теплоту по всьому тілу.

- Візьми, закуси. - подав мені Вілл яблуко, яке лежало у плетеній тарілці на столі.

- Дякую! - відповіла я кусаючи.

- Поки мене не було привезли новий стіл? - запитав артист обдивляючись його.