Розділ 41

- Ти точно впевнена? – запитав мене Вілл, тримаючи у руках білет.

- Точно. 

- Тоді тримай. Виліт сьогодні о 22.00. Я ж думаю ти встигне зібратися десь до 20.00. Нам краще туди раніше приїхати.

- А котра зараз?

- 16.22. – відповів Річ дивлячись у телефон.

- Звичайно встигну, але краще вже зараз цим зайнятися.

- Давай я тобі допоможу.

- Не варто. Я сама справлюся, а ти просто посидь поряд і поговори зі мною.

- Добре. 

- Генрі має поїхати по справах у місто. Тож поки їх всіх не буде, треба поносити речі в машину. – сказала я до Річарда, пакуючи валізу.

- Ну якщо, все таки не хочеш, щоб вони знали, то так.

- Не хочу. Не хочу лишніх питань і розмов. Просто тихенько поїду і все...

Я все продовжувала діставати речі із шафи, розмовляючи з Віллом. Ми сміялися, жартували, поки в моїх руках не опинилася та сама атласна червона сукня, яка стала винуватицею тієї пікантної ситуації, завдяки якій я наважилася закінчити це.

- Все нормально? – занепокоєно підійшов до мене чоловік.

- Все в порядку. – намагаючись посміхнутися сказала я.

- Я ж бачу що ні. 

Я мовчки сіла на ліжку.

- Це через Генрі? – присів він перед мною і взяв за руки.

- Просто ця сукня... Не важливо. Не зважай.

- Ще раз в котре запитаю, ти впевнена, що хочеш втекти і забути про нього?  Якщо справа в мені, то так, це не зовсім звичне і приємне видовище для мене, але я надіюся, що я звикну до цього. Ви з Генрі пожертвували своїм щастям заради мого, тож прийшла і моя черга це зробити. Тим більше я ж бачу, точніше, тепер бачу, як ви любите один одного. 

- А я ще раз в котре повторюю, що так, я впевнена. І справа не тільки в тобі, а і в нас самих. Ми дуже багато накрутили і образили один одного. Це все стало таким важким і складним. Перетворилося в такий великий клубок заплутаних ниток, що мені здається їх треба просто викинути і взяти нові. Я знаю, що це буде не просто. Ще довго я буду отак завмирати, коли буду просто навіть бачити якусь річ, яка якимсь чином зв’язана з ним. Але ж, кажуть час лікує. Надіюся, що і для мене він буде хорошим лікарем. – я знову гірко посміхнулася, а Вілл сів біля мене і обійняв. – Знаєш… Твої обійми це ще одні ліки, які саме зараз стали такими дієвими. 

- Бо ми перестали грати у кохання, відкрилися один одному, і зрозуміли, на скільки ми близькі і хороші друзі, які завжди будуть поряд і підтримають один одного.

- Ох Річард, повір, за тобою я буду сумувати не менше ніж за Генрі. Хоча це буде дещо інший смуток, та і спілкуватися ми порівняно з ситуацією з Тейлором, теж будемо, але все ж… - дивлячись на нього сказала я.

- А я як буду сумувати… - сумно посміхнувшись промовив співак, і знову потягнув мене у свої обійми.

- Це що? – почувся якийсь звук із двору. 

- Машина Генрі. Він поїхав. – підійшовши до вікна сказав артист.

- Тоді потрібно швидко все грузити. – я кинулася далі до валіз. – Мені ще зовсім трохи залишилося.

До 20.00 вже всі поз’їждажилися. Ми ж з Віллом, тільки мали їхати. 

Всі мої речі вже давно були в багажнику автомобіля. Залишалося лише вискочити із будинку, і сісти до машини. Після цього вся ця історія нарешті закінчиться.

Я і Річард спустилися з другого поверху і пішли в сторону вихідних дверей. Всі троє чоловіків сиділи на дивані і щось дивилися по телевізорі.

- Ви куди? – запитав Гарді.

- На побачення. – довго не думаючи відповіла я.

- Так. Хочемо провести трохи часу на одинці. – ми з Річем переглянулися. 

Гері сидів напівлежачи, але почувши це одразу піднявся і сів рівно.

- Зрозуміло. Тоді гарного вечора! – гукнув Рейнольд.

- Навзаєм! – гукнула я у відповідь.

Ми з Річем сіли в його БМВ.

- Боже, прямо якесь таємне завдання. – засміявся він.

- Ага. – посміхнулася я.

Після цього артист завів автомобіль, нажав на газ, а я подумки попрощалася із Генрі, а також і з будинком-студією.