Частина 3. Розділ 43

Я вийшла з аеропорту обдивляючись все навкруги, ніби мене тут не було не два тижні, а більше місяця.

Ще перед вилітом я пояснила всю ситуацію для Віки і попросила її, щоб вона зустріла мене з літака, і по дорозі придбала нову картку з новим номером. Подруга все зробила. 

Трохи лівіше від входу я знайшла її і таксі на якому вона приїхала.

- Привіт! – вигукнула вона і обійняла мене. 

- Привіт! Як же ж мені тебе там не вистачало.

- А мені тебе тут. Ти як? В порядку?

- Та таке… Давай поговоримо вдома.

- Як скажеш. Поїдемо до мене, чи спочатку заберемо твої речі з квартири? 

- Речі потім. Зараз я хочу випити, і якщо ти згідна вислухати моє ниття, то поговорити.

- А куди я дінуся. – засміялася вона.

Згодом ми вже сиділи у вітальні Віки з бокалами в руках.

- Тепер ти мені скажеш як ти? Ти всю дорогу просто мовчки дивилася у вікно.

- А як я можу бути? – сумно глянула я на неї. – Я тільки поїхала звідти, а вже так сумую, що й не знаю чи правильно зробила… Я просто втекла, так як і він колись. 

- Після того всього… Вам треба побути окремо, подумати, переварити все що сталося. Можливо, ви ще коли-небудь зустрінетеся і помиритеся.

- Ні. Разом ми точно не будемо. І ти права. Нам треба було це розтавання. А він би не дав цього мені зробити. Тож я правильно вчинила. – я гірко посміхнулася. – Про те, знаєш, я думала, що коли приїду додому, то відчую полегшення. Але ні...

- Ти тільки приїхала. Має пройти час. Ти ж сильна дівчина, справишся, як завжди. – Віка обійняла мене.

- Не знаю… Все закінчилося ще тоді, коли Генрі пішов від мене. Але чомусь тоді не було на скільки важко. А зараз я наскільки морально і фізично виснажена, спустошена, що просто опускаються руки.

- Напевно тоді, ти відчувала, що це ще не повністю кінець, що ти ще його побачиш. А зараз шляху назад практично немає. Та тепер ти можеш вільно рухатися вперед.

- Якщо все таки зможу.

- Зможеш. А я, як завжди тебе підтримаю і допоможу тобі в цьому. – дівчина встала з дивану. – Знаєш, думаю тобі треба відпочити. Ти лягай поспи трохи. Потім коли прокинешся подивимося якийсь фільм. А завтра поїдеш звільнишся, після того заберемо речі з твоєї квартири і влаштуємо собі міні вечірку в честь початку твого нового життя. Добре?

- Добре. – відповіла я, і поставивши вино на стіл, лягла, накрившись пледом.

***

Приблизно 7.30.

Річард завжди прокидається в цю пору, і йде пити каву на терасі. От і сьогоднішній день не виняток.

Чоловік спустився на перший поверх і зайшов на кухню. Протираючи очі та позіхаючи, співак спочатку не помітив, що він у кімнаті не сам, та коли все ж відкрив очі:

- Генрі?! – вигукнув Вілл, злякавшись. – Ти що тут робиш?

- Нічого… - втомлено та без емоційно відповів Тейлор, який сидів на підлозі, обпершись об скляні двері, які вели на терасу.

- Ти тут всю ніч просидів? – підійшов він до друга.

- Схоже на те… - з тією ж інтонацією відповів чоловік.

- Слухай, я розумію, що ти переживаєш, через те, що Мар’яна поїхала, але так же ж не можна. – занепокоєно присів біля нього Річард. – Я зроблю нам кави і ми поговоримо на дворі.

- Я нічого не хочу. 

- Ні, ні. Піднімайся давай. Іди на вулицю, а я зараз прийду з чашками.

- Я не хочу.

- Я тебе не запитую. Давай вставай. Яка тобі різниця де сидіти?

- Ну добре. Все одно ж спокою не даси.

Ледь пересуваючи ногами Генрі попрямував, і сів на диванчик, обпершись ліктями на коліна і закривши обличчя руками. Згодом прийшов Річ, і сів на проти друга, на кріслі мішку.

- Тримай. – подав чашку для Генрі Вілл. – Кава тебе взбодрить і тобі, думаю, полегшає.

- Мені ні від чого не полегшає. Тільки хіба, коли я побачу її.

- Генрі…

- Ти зараз знов почнеш казати, що мені треба її відпустити і так далі. Але я не хочу цього чути. Чого вона не поговорила зі мною, не сказала нічого, а просто втекла? 

- Але ж ти так сам зробив недавно. 

- Чорт! І справді ж! Сам винний! – підвищив тон чоловік, і знову взявся за голову.

- Всі ми настворювали собі проблем. Але нічого, ми зі всім справимося. – посміхнувся Вілл, і зробив ковток кави.

- Яке справимося? Я з розуму скоріше зійду від болі в середині. Буквально не давно ми з нею розійшлися, та чомусь тоді я майже одразу прийшов до тями. Злився, ревнував, та якось жив. А зараз… Я просто не знаю куди себе подіти. Мені хочеться діяти, але я нічого не можу зробити. І ця безвихідь, вбиває мене.

- Я впевнений, з часом це пройде. Просто тобі потрібно трохи часу. А ще краще спробуй відволіктися, переключитися на щось інше.