Розділ 44

 - Хлопці, з якої пісні починаємо? – запитав Річард у групи, коли вони всі вже зібралися.

- Давайте з «You» - запропонував Макс.

- Що? Ні, ні, ні. Давайте краще із «These days». – занепокоєно сказав Тейлор.

- Ти чого? Чим тобі ця пісня вже не догодила?

- Ні чим… Просто… 

- Просто, треба почати з чогось веселого, а не зразу з ліричних пісень. – договорив за друга Річ, коли побачив, що той рознервувавшись не знав що відповісти.

- Слухайте, це вже не смішно! – раптом підвищив тон Гарді. – Що з вами відбувається?! При чому тут, лірична чи не лірична  пісня? Раніше вас це не непокоїло. Ви з самого приїзду сюди якісь дивні, і Мар’яна в тому числі. Ходили шепталися про щось, оті якісь дивні розмови, тоді як ми тільки сюди приїхали, Генрі постійно без настрою, особливо останні два дні. І кінець кінцем, ви з Мар'яною йшли на побачення, а в результаті, вона опинилася в Україні. – перейшов на крик Рейнольдс. – Може ви нарешті розкажете нам все? 

- Та нічого… - хотів відповісти Вілл, та Гарді перебив його.

- І не треба казати, що нічого. Бо тут і так ясно, що щось не так.

- Генрі… - незручно подивився на Тейлора Річ.

- Але ти, розкажи сам… Бо я не обіцяю, що зможу себе контролювати. Цього разу може обійтися не тільки розбитим столом. – зжимаючи кулаки сказав співак.

- Гаразд. 

- І Річард розповів чоловікам всю історію. Генрі інколи щось доповняв, тримаючи свої емоції в руках.

- Оце ви закрутили серіал. – прокоментував Уайт, по закінченню історії.

- Це точно. – добавив Рейнольдс. – Тепер зрозуміло чому останні дні ти, такий… такий…. Ніякий. І як ти з цим всім справлявся весь цей час, знаючи про те, що вона з іншим? А ти, Річард, як ти зміг пробачити їх так швидко після цього?

- Ніяк не справлявся… Мучився. Точніше, тоді, коли я сам пішов, то чи то через злість, чи то що, просто зробив з себе робота, який закрив всі свої почуття та емоції. Та коли неочікувано побачив її, то все за секунду розблокувалося. І весь цей час поки вони були тут вдвох, перед мною, я просто помало помирав. І Маленька разом зі мною також. Вона все намагалася тримати дистанцію, відштовхувала мене, хоча і сама ледь трималася. – сумно говорив чоловік.

- А я і сам думав, що не зможу вибачити. Навіть розбив носа для Генрі.

- Ну ти подивися на них. – Перебив Макс Річа. – А для нас вони сказали, що Генрі послизнувся і впав, коли з басейна виходив.

- Вибачте. – сказав Тейлор.

- Так от. Я дуже ображався, відчував себе преданим і т.д. Але ж хіба можна злитися на людей, які скільки часу жертвували своїм коханням, заради мене. Тим більше, вони і так намучилися, а ще я буду зі своїми образами. 

- Ох… Ну ви даєте хлопці! – на декілька секунд всі замовкли, та потім Гарді продовжив. – Так ну гаразд, тоді залишимо «You» на останок. І давайте вже нарешті починати, бо так і зовсім нічого не зробимо.

Хоч і залишили вони ту пісню на останок, та нічим це не допомогло, коли черга дійшла до неї.

Генрі заграв перші ноти цієї композиції на фортепіано і почав співати, закривши очі.

У його голові почали виникати образи, нашої зустрічі на прийомі, потім першої нашої ночі, приємні моменти наших стосунків, потім те як він пише того листа, в якому прощається зі мною, після наша зустріч на зйомках, весь тиждень, що ми провели в будинку-студії, і кінець кінцем, те як він дізнався що я поїхала.

Так як і сказав йому Вілл, Тейлор всю свою біль віддав у пісню. І це зробило його голос ще більш гарнішим, емоційнішим. 

Але не довго це тривало.

Як тільки розпочався другий приспів, чоловік раптом зірвався. Він зі всієї сили почав стукати по клавішах кулаками. При чому з такою силою, що кришка піаніно гучно впала, мало не вдаривши по руках артиста.

- Генрі! Заспокойся! Заспокойся! – викрикнув Річард, підбігши до друга.

- Я так не можу… - ледь вимовивши сказав він. – Річард, я не можу її забути. – подивився співак на друга. – Ти казав що це пройде, і я розумію, що пройшов всього лише день, але я цього не витримаю… Не зможу! – по його щоці прокотилася скупа чоловіча сльоза. – Вона так треба мені… Якби ви знали, як я хочу хоча б просто побачити її, просто доторкнутися, хоча б одним пальцем. – на декілька секунд він замовк. – Інколи я думаю, що краще б вона залишилася б с тобою… Ти зробив би її щасливою, а я б часто її бачив.

- А тепер подумай про те, що якби вона була б зі мною, то згодом ми би одружилися. А потім би у нас народилася б дитина. Ти витримав би це? – співчутливо дивлячись на друга сказав Вілл.

- Господи! Ні! Навіть думати про це не хочу! – закрив обличчя руками Тейлор. – Хлопці! Я так не можу! Я маю щось зробити. Я маю щось придумати, щоб повернути її. Якби міг, я б прямо зараз забрав її, одружився б на ній, і все! Тоді б вона точно була б моєю! Моєю назавжди! Якби ж я тільки знав де вона… Якби я міг її знайти…

На деякий час всі замовчали. Ніхто не знав що сказати. Поки…

- Я знаю що я зроблю! – раптом вигукнув Тейлор. – Але мені треба твоя допомога, Річард.