Розділ 47

Після закінчення концерту ми всією компанією поїхали до бару відсвяткувати.

Ми з Генрі сиділи разом, обнімаючись і постійно поглядаючи один на одного з посмішками. 

- Ох ви подивіться на них… - перервав розмови Макс. 

- Що таке? – з нерозумінням запитала я.

- Та нічого. Просто, ви такі милі. Хоча, це так дивно. 

- Я чесно кажучи, думав, що, ти відмовиш або будеш довго вагатися. Ти тоді була наскільки рішуча, коли сказала, що хочеш все закінчити і забути, що я думав, що план Тейлора провалиться. – втрутився Річард.

- А як я могла відмовити, якщо кругом скільки людей було? 

- То справа тільки в цьому? – здивовано і ображено подивився на мене чоловік. – Тобто, ти погодилася,тільки через людей?

- А ти думав, через те, що я тебе люблю? Думав, що я так легко все забула? 

- Я прискіпливо і серйозно дивилася на нього декілька секунд. Усі завмерли напружуючись. 

- Та я жартую! – засміялася я. – Звичайно, тобі ще трохи доведеться попотіти, щоб я тебе повністю пробачила, але хіба могла я тобі відмовити, після того всього, що ти зробив. – я ніжно посміхаючись дивилася на нього. – Та і занадто сильно я тебе люблю, щоб після таких дурних помилок, яких ми наробили на емоціях, по дурості, дозволити тобі зникнути з мого життя. Я думала, що зможу, та хіба може стати краще без людини, без якої ти дихати навіть не можеш? Яку ти на скільки любиш, що, якби міг, то всі б зірки з неба дістав і подарував. – процитувала я його слова, які він говорив мені, буквально годину назад, на що співак мило посміхнувся.

- Боже, мені всіх слів, які існують на світі, не вистачить, щоб висловити всю свою любов. – ми доторкнулися один на одного лобами закривши очі. – Як же ж я люблю тебе, Маленька.

- А я тебе.

- Давайте вип’ємо за майбутню сім’ю Тейлорів! – підняв бокал Вілл. – За цю милу і прекрасну пару, яка скільки всього переживши, все ж нарешті змогла воз’єднатися. І не без нашої допомоги.

- А за вашу допомогу, ми ще з вами обома поговоримо. – сказала я, зробивши рух правою рукою «очі в очі» до Річа і подруги.

- Гірко! Гірко! Гірко! – закричала Віка, і до неї приєдналися всі інші.

Ми з Генрі мило і сором’язливо глянувши один на одного, поцілувалися.