Я напишу тобі листа

Глава 2

Аліса

Тільки вийшовши з ванної кімнати, все ще будучи в рушнику, який огорнув моє тіло повністю, я раптом почула, що хтось стукає у вхідні двері. На годиннику восьма ранку, бабуся все ще спить. Кого приволокло в таку рань? Напевно, це сусідка, яка хотіла оглянути мене з ніг до голови. В них тут всі так. Лишень варто мені приїхати до бабусі Віти в гості, як вони тут як тут в нас на порозі. "Ой Божечки, як твоя Аліса виросла, така доросла вже стала". "Пора би вже жениха шукати"... Та я уже звикла.

Швидким кроком йду до дверей, аби стук не розбудив бабусю. Та коли відчиняю їх, то... яке б це правильне слово підібрати... напевно, шокуюся. Адже постать переді мною аж ніяк не схожа на сусідку.

Макс стояв на порозі, нервово розглядаючи мене й переминаючись з ноги на ногу. Одягнений в червону сорочку в кліточку поверх чорної майки, яка вільно лежала на його м'язах та чорні спортивні штани.

— Е-е-е... привіт? – перша сказала я, так як непроханий гість явно не планував пояснити причину свого візиту.

— Привіт. Я тут вирішив завітати. Твоя бабуся запрошувала. 

— Пам'ятаю. Проте зараз вона відпочиває. Вчора у неї піднявся тиск, тому поки її не варто турбувати, – ох, непросту нічку я вчора пережила. Бабуся для мене дуже важлива людина. Не знаю, що б я без неї робила. 

— Ну тоді ти не проти зараз прогулятися? Погода чудова, немає причин сидіти вдома! 

Не очікуване запрошення. Але, напевно... бажане. Так, таки бажане. 

— Я не проти. Тільки мені треба себе в порядок привести. Ти проходь, тільки тихо. Зачекаєш у вітальні, я швидко.

Так швидко, я, напевно, не збиралась ще ніколи. Для прогулянки я вибрала короткі білі шорти та чорну футболку. Густе волосся зав'язала в трішки "неохайний" пучок і нанесла базовий макіяж. І я це все за двадцять хвилин встигла? Капець.

— Я готова, – тихенько сказала, аби не розбудити бабусю. Макс чекав на дивані у вітальні.

Погода була просто чудова! Вранішнє сонечко ще не пекло, проте вже гріло, а зелень довкола наповнювала момент чудовою атмосферою.

— Чому я ніколи не зустрічала тебе тут?

— Тому що я ніколи не навідувався. Це для мене було табу.

— В тебе були погані стосунки з батьком? – запитала я. Якщо не хоче – хай не відповідає, я зрозумію.

Він важко видихнув і звернув до найближчої лавки, яка була розташована біля озера. Саме воно невеличке, але додає краси селищу.

— Знаєш, все було дуже важко. До шести років я проживав тут. Це було незабутнє дитинство. В різних сенсах. Батько дозволяв собі випити, кричати, а інколи й підняти руку на матір, – він завагався на мить. Така енергетика між нами... дивина. – А я був просто маленькою безпорадною дитиною, яка за цим всім спостерігала. Мама страждала, проте…терпіла. Чомусь терпіла. Одного разу я потрапив сюди в лікарню, де працювала твоя бабуся. От вона й допомогла наповнити моє життя іншими фарбами, окрім чорних. Жінка бачила й розуміла всю ситуацію з моєю сім'єю й часто запрошувала до себе погостювати, а то й переночувати. Я був у неї частим гостем. І одного разу зловив себе на думці, що хотів, аби вона мене всиновила, – раптом у мені прокинулось інстинктне бажання взяти його за руку. Що я і зробила. І враз відчула, як Макс стиснув її у відповідь.

— Ти дуже мужній, що зміг пережити таке й відпустити.

— Як би ж то я відпустив усе трохи раніше... – задумливо відповів. – Після чергових побоїв мама подала на розлучення і через деякий час ми переїхали в столицю до її брата, залишивши батька тут. Спочатку обжитись було важко. Все, що ми мали – це дядькова квартира. Але найважче було мамі. Бо саме вона витягала нас зі скрутного становища, як могла. Працювала на двох роботах, без вихідних і навіть натяку на відпочинок. Жила не в задоволення, а лиш щоб я міг осінню, як і всі діти, піти в школу в нових черевиках. Зараз же вона чудовий адвокат, на щастя, ні в чому собі не відмовляє. Але батько... він помер два тижні тому, – я нажахано ойкнула і відчула, як він стиснув руку ще сильніше. – І я не зміг собі пробачити, що за все життя, за всі двадцять п'ять років так і не простив цій людині всі образи. А тепер... коли нарешті це зробив... виявилось занадто пізно.

Ми сиділи в тиші. Споглядали на чудовий краєвид, а на душі було якось пасмурно. Кожен занурений в свої думки і лише руки, які нерозлучно сплетені одне з одним зігрівали душу. І найгірше, що причина невідома. Проте лиш дотик – і по тілу проходять спазми.

— Знаєш, я теж тут росла. Залишився б ти ще хоч на рік, то б і зі мною познайомився, – я всміхнулась. – Батьки залишили мене, коли мені був рік і поїхали закордон на заробітки. Звісно, я можу їх зрозуміти, вони хотіли, як краще, аби я ні в чому собі не відмовляла. Але... до чотирьох років я лиш чула бабусині розповіді про те, які в мене хороші батьки. Навіть в лице їх не бачила. Їх не було, коли в мене почав хитатися перший зуб, коли я виступала в садочку, коли вперше набила коліно чи вчилася кататися на велосипеді. Звісно, я не скаржусь на бабусю і дідуся, проте батьки це батьки... 

— І тобі їх бракувало. Розумію.

— А потім, звісно, все налагодилося. Вони приїхали й забрали мене в Київ, де ми зараз і живем. Проте... як би це сказати... ми живемо...

—...в нерозумінні?

— Саме так. Вони хочуть, аби я відривалась з подружками, чекають на якісь вибрики... Але я... просто не така. Не кажу, що інша, чи можливо особлива, ні. Просто це не для мене. Звісно, я люблю вечірки, та все в міру. А коли я бачу, як однокласник, з яким я одинадцять років просиділа за одною партою "кайфує" від чергової дози... то не розумію, що я там забула.

Знову тиша. Але вже не гнітюча, а така влучна. 

— Так дивно... Не думав, що колись поділюсь чимось особистим з незнайомою людиною.

— Усе буває вперше. І... я дуже рада, що змогла поділитись своїми переживаннями з тобою.

— Знаєш, а з нас виходить непогана команда, – всміхнувся хлопець.

— Хах, команда під назвою "Страдальці"? – я штовхнула легко Макса в плече. Та руку не забрала. І досі стискала свою долоню в його. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше