Глава 4

Макс

До лікарні ми з Алісою на моєму байку домчали дуже швидко. Дівчина цілу дорогу намагалась триматись і бути сильною, та коли лікарі повідомили про критичний стан старенької, то не витримала і розплакалась. Чорт!

— Це все я! Макс, чорт, я така дурна! – захлиналась вона на кріслі під палатою.

В цей момент серце стислось до найменших розмірів. Ніби вже дорослий хлопчик, але в такій ситуації вперше. Адже я не можу обіцяти, що все буде гаразд! І якщо вже бути чесним... то тітка Віта теж для мене не остання людина.

— Алісо, зрозумій, твої сльози нічим зараз не допоможуть бабусі, – приобійняв дівчину. Так хочеться її заспокоїти. – Лікарі ж сказали, що загрози для інфаркту немає, отже все буде добре. Просто треба бути сильною заради неї. А я тобі в цьому допоможу.

-— Я не можу бути сильною, Макс, розумієш? – знову схлип. І кожен віддається десь всередині. – Не тоді, коли я ледь не втратила найріднішу людину в своєму житті. Не тоді, коли кожного дня є загроза її втратити. І не тоді, коли я в цьому абсолютно безсила.

Я сильніше притис дівчину до себе. Така тендітна й маленька.

— Я розумію тебе, як ніхто інший, Алісо. Сам зовсім недавно втратив батька, ти знаєш. Але зараз йдеться не про втрату. Адже твоя бабуся ще жива! Вже за кілька днів вона буде годувати тебе найсмачнішими стравами в світі й розхвалювати мене, як це тільки можливо, – я всміхнувся. Дівчина, здається, теж. – Вона буде радіти, коли ти вступиш в омріяний вуз і щасливо посміхатиметься, коли ти приїжджатимеш до неї в гості. І зараз же ти повинна гордо підняти голову й припинити вішати носа, зрозуміло?

Вона трішки посунулась в моїх обіймах і заглянула прямо в очі. Така ще недосвідчена, в пошуках підтримки й ласки. І така мила в цій своїй недосвідченості.

— Дякую... – прошепотіла вона трясучими губами. – Справді, дякую.

— Ніколи не дякуй за підтримку. На моєму місці ти б сказала так само. – знову притиснув її до себе. Так хочеться не відпускати. – А зараз ти сядеш зі мною на байк і я відвезу тебе додому. Не хочу, аби ти ночувала тут на кріслі.

— Але бабуся...

— Бабуся нікуди не дінеться. За нею тут є кому доглядати, вона в безпеці. Я сходжу  в аптеку, куплю потрібні препарати, які їй виписав лікар і повернусь. А ти зачекай поки тут.

— Макс, ти не повинен витрачати гроші ще на наші потреби. Я сама піду і все куплю, не...

— Будь ласка, Алісо. Посидь тут і ні про що не переймайся, – мені здається, по моєму погляду все чітко зрозуміло. Вона просто похитала головою в знак згоди й сперлась на крісло.

Купивши все необхідне й передавши це лікарям, ми з дівчиною вийшли на вулицю. Вона вся тряслась, переминаючись з ноги на ногу, а довге волосся неохайно стирчало в різні боки. Очі заплакані. І найцікавіше, що болить то мені! Через неї болить... Ох, дівчинко, не пощастило тобі, що моє серце тягнеться саме до тебе. 

Посадив Алісу на байк й обережно одягнув їй на голову шолом. 

— Тримайся міцно, маленька, – повернувся я. 

Так подобається оце "маленька". Гріє душу, наче я зробив якийсь подвиг. 

Дівчина обвила руками мою талію і щільно притислась. І поки ми доїжджали до її дому, я мимоволі почув, як вона прошепотіла:

— Дякую, що ти є...

Посмішку, яка тягнулася від вуха до вуха, було дуже важко не помітити. Звісно, вона про це не дізнається, так як мирно спочиває, спершись на мої плечі. Але всередині все так і проситься відповісти: «я завжди буду поруч». 

— Приїхали! 

— О, спасибі, – змучено сказала Аліса. Видно, що цей день немало її потріпав. Думав попросити залишитись на ніч, аби вона не почувала себе самотньою в цих стінах одна, та потім зрозумів, що я поки не можу дозволити собі таке запропонувати. Все-таки тиждень знайомі. Звісно, ще три роки тому мене б це аж ніяк не зупинило. Ба більше, діло б точно дійшло до сексу. Але зараз... та ще й з такою дівчиною, як Аліса... я не хочу переходити рамки дозволеного. Занадто вона крихка, аби так легко зачіпати її раз за разом. 

— Тоді я поїхав, – допоміг їй зняти шолом і взяв за руку. Чорт, не можу не торкнутись її ще раз. 

Вона кілька секунд просто мовчала, а потім раптом тихо сказала:

— Не йди. Тобто... можливо це прозвучить тупо і я більш ніж впевнена, що так і є, але... чи не міг би ти залишитись, поки я не засну? 

Дівчина говорила це і її голос тремтів. Замерзла бідненька. І до того ж перемучилась. 

— Алісо, це звучить зовсім не тупо, як ти виразилась. Я добре тебе розумію. Тобі хочеться підтримки й допомоги когось близького. Ну поки під рукою лише я, то вибору ти особливого й не маєш, – всміхнувся я. Та на душі зовсім не весело. Я добре розумію дівчину, адже ще нещодавно сам мріяв про хоч чиюсь підтримку. Батько помер, а всі образи так і не відпустились. З його сторони принаймні. Це завжди якось відкладалось. Ніби вже не маленький, але з батьком поговорити так і не наважився. А зараз вже надто пізно... 

— Ти досить непоганий варіант, я тобі скажу, – віджартувалась вона. В нас обох нелегко на душі... але ми намагаємось бути сильними одне заради одного. Хіба не абсурд? Хіба не легше просто виговоритись? Як не дивно, з нею у нас це виходить поки найкраще. Не пам'ятаю, хто ще так зацікавлено слухав про мою роботу, про падіння та життєві невдачі, про веселі історії... Вона завжди так непідробно раділа й налякано ойкала. 

Поставив байк на ніжку й зробив те, від чого вона знову нервово "ойкнула". Підняв крихітне тіло на руки й поніс в будинок. 

— Що ти робиш, Макс? 

— Просто хочу, аби ти розслабилась і відпочила. Довірся... 

Вона вкотре заглянула в мої очі й у них була вдячність. 

— Ключі в сумці. Ось, – вона витягла їх з кишені. 

Я полегшено видихнув і відімкнув двері. Поніс дівчину в спальню й поклав обережно на ложе. 

— Я поки вийду, а ти переодягнись, окей? – Аліса заморено кивнула. 

Я вийшов з дому на свіже повітря. Була ніч, проте зірки освітлювали шлях навідмінно. Сів на поріг і просто зарився пальцями в своє темне волосся. Серце досі шалено калатало, а у вухах досі голосно дзвенів ритм її серця, яке не приховувало свого хвилювання, коли я ніс дівчину в будинок.