Я напишу тобі листа

Глава 11

Аліса

Прокинулася від теплих сонячних променів, які осяяли обличчя. Навіть не пам'ятаю як і коли заснула і як опинилась в спальні, та підозрюю, що Макс, як завжди, про все попіклувався. Що б там хто не казав, та пощастило мені як не крути.

Глянула на себе у відображенні великого дзеркала і потерла чоло. Цікаво, а де спав сам Макс. Сумніваюсь, що тут зі мною. 

Вийшла у вітальню й відразу відчула неймовірний запах, який доносився з кухні. Ммм, а хтось вже не спить.

Тихенько увійшла на кухню й застала картинку, яку буду ще довго прокручувати у своїй голові. Макс в одних сірих спортивках щось готує за плитою. Досить рельєфна спина відкрилася моєму виду і я закусила губу, усміхаючись.

Тихо підкралась ззаду й обійняла хлопця з-за спини. Він відразу ж полишив свої справи й поклав свою долоню на мої.

— Добрий ранок, Макс.

— Такий ранок неможливо назвати поганим, маленька... 

Хлопець обернувся й потягнув мене на себе.  Поцілував легко в губи й, всміхнувшись, заклав прядку мого волосся за вухо. 

— Голодна?

— Трішки. Що у нас на сніданок? Бачу, ти постарався, – потерла долоні в передчутті.

— Не знав, який сніданок ти любиш, тому заварив чай і купив круасан. Сподіваюсь, вгодив? 

— Ммм, вгадувати ти вмієш навідмінно, я більше полюбляю солодкі сніданки. 

Коли я взялася до сніданку, хтось подзвонив у двері. Макс відразу підвівся.

— Це кур'єр. Зачекай секунду.

За хвилину хлопець стояв переді мною з прекрасним оберемком білих лілій в руках. 

— Це тобі, сонце. 

Я широко всміхнулась і витерла непомітну сльозу радості з очей. Блін, не справді моя реальність? Прокидатися відчувати це все... так солодко.

— Макс, тобі не здається, що ти мене балуєш? Я такою піднесеною себе ніколи не відчувала.

Я прийняла квіти, встаючи з-за столу. Які ж вони прекрасні. 

— Маю повне право побалувати свою дівчину. Тим більше, що мені це приносить лише задоволення, – його усмішка свідчила про те, що йому не менш приємно ніж мені.

— Давай зробимо фото, – запропонувала я. – Хочу запам'ятати цей момент.

— Звісно.

Ми підійшли до вікна, щоб зловити краще освітлення, я взяла квіти в одну руку, а телефон в іншу. Макс став позаду й поклав руки на талію. Я в його футболці. Ми такі домашні й такі... закохані. Це фото, сповнене любов'ю, залишиться в моїй пам'яті навіки. 

— Давай залиєм його в інстаграм? – запропонував він. Я здивувалась від його пропозиції. Ні, ну звісно, я б дуже хотіла кричати про свої почуття на весь світ і нічого не приховувати, проте боялась, що він буде проти.

Швидко обробила фотку в редакторі й залила. Давно не оновляла стрічку, якщо чесно. Ще як на випускний вечір запостила фото в сукні. 

Довго думала як підписати і дійшла до висновку, що таким фото підпис зовсім не потрібен. Все і так зрозуміло.

Поки я займалася фоткою, Макс раптом підійшов ззаду.

— Маленька, ти ще довго будеш отак от ходити переді мною в моїй футболці? Я не витримую, чесно зізнаюсь, – хриплий голос огорнув мене і я прикрила очі від його осілого тембру. 

— Мені її зняти? – сказала я перш ніж подумати. 

— Ох, ти її ще знімеш. Проте не зараз. В мене на сьогодні інші плани.

— Мм, і які ж? – я повернулась до нього обличчям і обвила руки навколо шиї.

— А це сюрприз. Одягайся, я буду чекати тебе у вітальні.

— Я заінтригована.

Швидко побігла приводити себе в порядок й одягнутися. З собою я не брала змінного одягу, тому одяглася в комплект, який складався з чорних штанів кльош і топу. Заплела високий хвіст і вперше за довгий час нафарбувала стрілки. Сьогодні хочеться виглядати максимально привабливо.

Вийшла до свого хлопця, який уже чекав на мене в білій вільній сорочці й блакитних джинсах. Хочеться кинутись на нього й нікуди не йти. Валятися в ліжку й забути, що світ довкола ще існує. Проте мені дуже цікаво, що ж Макс для нас підготував.

— Готова, красуне?

— Звісно!

— Тоді пішли. Нас чекає чудовий день. А ввечері я відвезу тебе назад. 

Я надула губки. Не хочу знову сумувати за ним. Проте при згадці про бабусю Віту мій настрій вмить змінився. 

Макс привіз нас до великої будівлі і, побачивши те, що на ній написано, я ледь не стрибала від щастя. 

Океанаріум «Морська казка». Саме сюди Макс привіз мене. Боже, я собі можу тільки уявити, які це будуть емоції!

— Була колись тут?

— В досить юному віці з батьками. Але я буду тільки рада відвідати це місце вдруге разом з тобою.

— Хотів щось більш екстремальне, проте подумав, що поки що нам не варто з цим поспішати.

— Любиш більш активний відпочинок? 

— Ще й як! Гори – це моя залежність. Я багато де вже побував. Та моя велика ціль – це болгарські гори – Рили. Кажуть там просто неймовірно. Останнім часом зовсім немає можливості вибратися туди. Але я знаю, що одного дня я візьму тебе і ми вирушимо в прекрасну подорож. Згодна?

Від його слів стало тепло на душі.

— З тобою навіть в гори не страшно.

— Нуу, тоді почнемо з Говерли. Бо пускати тебе відразу в Болгарію буде занадто, – він засміявся.

— Давай спочатку погуляємо цим прекрасним океанаріумом, а потім можна і на Говерлу.

Хлопець взяв мене за руку й ми пройшли всередину. 

Це було неймовірно! Таке відчуття, наче я була там вперше. Морський світ заворожує і затягує страшенно! 

— Макс, Макс, іди сюди! Дивись, який пузань! – скрикувала я ледь не на кожну цікаву рибину. 

Хлопець зайшовся сміхом і знову закашлявся. Вкотре. Жартує зі своїм здоров'ям, а варто було б давно вже пройти обстеження.

— Алісо, тобі точно вісімнадцять? Бо по твоїх писках і не скажеш.

Я награно злісно подивилась на нього й Макс почав сміятися ще більше.

— Все-все, мовчу.

— Маакс, ці рибки такі прекрасні! Дивись, як вони рухають своїми маленькими плавничками, – я підійшла ближче до скла. А Макс знову почав сміятися. Ой, ну дорослий дуже знайшовся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше