Глава 15

Аліса

Рідний Київ зустрів, як завжди, притаманній для цього міста метушні, й запахом свіжої кави, якою Макс мене пригостив. Це моє місто! Моя столиця! Люблю його понад усе на світі.

Звісно, збирати речі й їхати від бабусі було важко. Люблю свою стареньку страшенно й відпускати не хотілося аж ніяк. Та настав час проживати своє вже не дитяче життя і повертатися до столичної метушні. 

А відтоді, як я повернулася, минуло вже кілька днів. За ці дні я встигла побувати на співбесіді в університеті, де планую навчатись і також з Максом на обстеженні. Він дуже довго вагався і не хотів брати мене туди, але я все-таки настояла на своєму. Хочу знати все про стан його здоров'я. Тим паче, якщо є загроза... втратити його.

Чорт, лиш думаючи про це, дихати стає важче і сльози самі лізуть назовні. Я не можу втратити його, ні. Він буде берегтися й цінувати своє здоров'я. А з цим я йому допоможу.

Стан Макса поки стабільний, погіршень немає. Та відтепер він постійно вживає різноманітні препарати для підтримання цього.

Хоч хлопець і всіма силами намагається не показувати те, що твориться в нього всередині, та я все ж це помітила. Хвороба вбиває його моральний стан в першу чергу. Понівечене обличчя, очі без тої іскри, яка колись завжди була і якась невпевненість в завтрашньому дні. 

Тому я й вирішила запросити свого хлопця на побачення. Завжди за організацію відповідав він, та зараз така ситуація, що мені дуже хочеться його відволікти від всіх цих останніх подій. 

Після цілого дня читання я запропонувала Максу прогулятися вечірнім містом. Звісно, він не зміг мені відмовити, хі!

Коли спустилась у двір в легенькому голубому сарафані, хлопець вже чекав на мене, спершись на свій байк. Одягнутий в сіре худі й голубі штани, розірвані на колінах. Ох, який же мій хлопець прекрасний. Такий ідеальний для мене. Ніколи не думала, що пощастить знайти своє щастя в людині з першого попадання. Але ось воно, прямо переді мною.

Відразу ж подалася в його обійми. Хлопець обгорнув однією рукою мою талію, а іншу поклав на волосся, перебираючи його між пальцями. До цього ніколи не любила, коли лізуть до моєї зачіски. Та з ним... це такий інтимний момент, що хочеться його повторювати неодноразово. 

— Привіт, коханий, – піднесено прощебетала я.

Макс трішки послабив обійми й заглянув мені в очі. Нарешті хоч якась радість та полегшення є в них. Та важкості, яка осіла на дні, не приховати. Хочу аби він просто розслабився. Це потрібно нам обом.

— Привіт, кохана, – в серці враз «йокнуло» від цієї фрази. Хочу аби він частіше мене так називав... – Ти така красива, збожеволіти можна, – цей закоханий погляд... не можу не всміхнутися. Я трішки зашарілася.

— Люблю коли ти в піднесеному настрої.

— З тобою не можу сумувати. Не виходить, – хрипло мовив він і його руки різко притиснули мене ближче до себе. Погляд в одну мить став затуманеним і нечітким, лиш виразні образи його губ, які так і хочеться поцілувати. 

Та Макс робить це першим. Накидається на мене з таким поцілунком, від якого коліна підкошуються. Його губи захоплюють мої, засмоктують і затягують. Я вкусила його верхню губу й враз зацілувала. Відчула ляпас по сідницях. Ах... 

— Не кусайся, – відчула хрипле тепле дихання біля шиї. Легкий поцілунок ліг на шию і я застогнала. Це моє чутливе місце. І він це знає. 

Поцілунки стали ще відвертішими й палкішими, наш оазис все ближче, а я вже наче в якомусь забутті. Тягнусь та кусаю Макса за мочку вуха, потягуючи. Знову відчуваю сильні руки, які стискають мої сідниці до солодкого поболювання. 

— Непослушна дівчинка, значить, – усміхнувся він.

— Трішки є.

Ми могли стояти так дуже довго, поки я не згадала, що в нас попереду все-таки заплановане побачення. І якщо ми не поквапимося, то можемо так і пропустити все найцікавіше.

— Куди прямуємо, мадам? – запитав Макс, коли ми вже сиділи на байку. 

— На Контрактову, – поцілувала хлопця в губи, коли той повернув голову, вказуючи площу.

Ми їхали трішки швидше, аніж завжди й теплий вечірній вітер розвівав моє довге волосся. Обіймала свого хлопця, притискаючись до нього й відчуваючи атмосферу цього моменту на повну. Вечірня столиця, ми, байк і наше кохання, яке супроводжує нас де б ми не були. 

— Я кохаю тебе, Макс! – закричала я на повні груди. Хай чує весь світ.

— І я тебе, маленька! – так само відповів він. – Сильніше за будь-кого на світі! – хлопець прибавив швидкості, а я голосно засміялася. 

Так хочеться, щоб так було завжди...

Коли ми припаркувались біля площі, хлопець взяв мою руку й сплів наші пальці. 

Поводирем сьогодні була я. Хочу щось таке особливе для нас. Сподіваюсь, він оцінить.

Поки ми йшли до призначеного місця, я вирішила запитати:

— Ти сьогодні так незвично змінив швидкість їзди. Ти ж ніби говорив, що не любиш таке.

Хлопець трішки задумався.

— Знаєш, напевно я не те, щоб не люблю, просто завжди боявся цього. Швидкість на автомагістралях – це великий ризик, а я люблю бути впевненим у своїй безпеці і тим паче в безпеці пасажира. Насправді я завжди мріяв відчути кайф від швидкості, гулу мотору, коли даєш все більше газу. Не знаю, можливо й на гонках побувати. І тільки зараз я зрозумів, що життя – це про те, аби не боятися ризикувати. Бо біс його знає, чи випаде така можливість в майбутньому. Ризикнути. Краще зробити й пожалкувати, аніж навіть не спробувати і потім шкодувати все життя.

Макс поцілував мене в чоло, а в мене на мить сльози виступили на очах. Адже він зрозумів це тільки тоді, коли його життя опинилось біля прірви. І ніколи не знаєш, штурхне тебе щось в цю прірву чи ні. Та я буду оберігати його. Я повинна це робити у важкий для нас період. Бо в чому тоді ще проявляється любов, як не в тому, що попри будь-які перешкоди – разом! І тільки разом.

Але я відчула, що він має на увазі не лише їзду на байку.

— Досі не можеш відпустити думок про батька? – ми не часто про це розмовляли, та все ж, я бачу, що він не може вибачити собі.