Я Не Циганка!

Глава 2

Драгомир

Що в вас асоціюється зі словом цигани? Люди котрі ведуть кочове життя, яскраво одягнені, багато танцюють й співають? Ті котрі заговорюючи зуби крадуть ваші гаманці?

Так от зауважте собі, я циган – і вище наведені загальновідомі факти це лише стереотип про мій народ.

Мені вже майже 20 років, і я ніколи у своєму житті не просив милостиню або не крав щось.

Так, я не відмовляюся від того, що я і мої родичі класно танцюють, грають на музичних інструментах, обожнюють коней й співають. Але моя родина вже чотири покоління веде осілий образ життя й ми з давних давен займаємося ювелірною справою, тому можемо прогодувати себе своєю працею, а не обманом.

Мій батько барон нашого табору й саме він отримав 65% акцій від ювелірної компанії «Есмеральда» заснованої моїм дідусем – Вано (Іван) 40 років тому.

Моє спокійне циганське життя скінчилось у мої 18, коли уся сім’я Золотарьових дізналася про жахливий вчинок моєї «любої» бабусі Гіти заради грошей й посади в таборі мого батька, її сина Меновіна.  

Якщо починати з самого початку, то мій дідусь Вано в цьому задіян не менше ніж бабуся Гіта. А все через те, що він у своїй молодості закохався одразу в двох жінок і задуривши їм голови одружився на обох, жінки так і не примирилися з таким складом родини, проте жили під одним дахом. Майже одночасно народили синів: Гіта родила мого батька Меновіна, а Злата – дядька Ліандра і з того часу розпочалася їхня боротьба за майбутній спадок. Постійні сварки були неминучі в домі, де панувало одразу дві господині, тому Вано багато раз приходилося бути рефері між ними. Проте він жодного разу не пожалкував про свої дії.

Час линув жінки ворогували з кожним днем все більше, а Вано з синами ставали все більш дружніми й ріднішими.

Настав час, виросли сини й одружилися і тут мій дідусь скоїв ще більшу помилку. Він втомившись від постійних сварок й рекомендацій дружин щодо того хто повинен буде очолити ювелірну компанію після Вано сказав наступне: «Хто перший з синів подарує мені онука той отримає 65% акцій компанії й очолить її».

Обидві жінки розпочали майже третю світову після такої заяви їх чоловіка. Хоча насправді брати між собою давно вже все вирішили, Ліандр ніколи не хотів бути на чолі ювелірної компанії тому залюбки погодився на 35% акцій, щоб нормально жити й займатися улюбленою справою – розведенням коней. Але своє рішення брати вирішили поки приховати від матерів, бо Ліандр був би до смерті закльований своєю матір’ю.

За іронією долі молоді дружини обох братів сповістили родину і весь табір про те що вагітні в один і той самий день. Було прийнято рішення не дізнаватися стать дитини аж до самого народження. Тому на ці 9 місяців в домі були зупинені усілякі сварки й майбутніх мам оберігали від будь-яких стресів.

Розелла – моя мати все ж таки трохи раніше завагітніла, ніж моя тітка Матільда тому першим на світ з’явився я, ну принаймні так думала уся моя родина ці 18 років. Насправді ж лише одна людина знала правду – бабуся Гіта. Вона завчасно змовившись з лікарем влаштувала про всяк випадок підлість, якщо у моїх батьків народиться дівчина лікар був повинен збрехати їм й підмінити дитину на хлопчика. Мабуть через жахливий жарт небес саме так все і сталося…

Йшли роки я ріс як син циганського барона. У зв’язку з тим що дідусь після мого народження передав батьку компанію він також й сприяв тому, щоб саме Меновін став наступним після нього бароном. На щастя Гіти, мої справжні гени були чимось схожі на циганські, з самого дитинства я був смуглявий хлопчина з чорно-карими очима й чорним наче смола волоссям, та й обожнював я коней, тому жодних підозр не було викликано моєю зовнішністю.  

Мій дядько переїхав до іншого міста разом з своєю родиною і побудував там кінну ферму, в нього до речі народилася також дівчинка –  гарненька Тіллі.

В мої 14 батько вирішив, що хоче відкрити філіал за кордоном і тому ми переїхали до Італії, в нього все вдалося, але на це пішло 6 років.

Нажаль мого дідуся не стало, коли мені було лише 17. Все життя Гіта мучилася через свою величезну брехню, проте вона мене дійсно любила. І ось на мій 18-тий день народження вона нарешті змогла розкрити правду мого походження.

Сказати що я, родина та табір були вражені це все одно що промовчати.

З того самого дня в моїх батьків виникло хворобливе бажання знайти свою кровну дитину, а я хотів знайти батьків.

Мої батьки одразу ж запевнили мене та інших, що не дивлячись на кров вони ніколи не перестануть вважити мене своїм сином та спадкоємцем й завжди будуть мене любити, проте вони не можуть полишити думки про свою дівчинку, котра була віддана іншій родині.

Ввечері, коли усі гості розійшлися батько покликав мене до свого кабінету:

-Синку, ти ж розумієш я безмежно тебе люблю й ніколи не перестану вважати моїм спадкоємцем, але зрозумій мене, я не хочу й не можу не шукати своєї дівчинки.

-Батьку, мені складно в це повірити, проте я прийму цей факт і знаєш мені самому цікаво дізнатися, як виглядає вона та моя кровна сім’я. Тому давай знайдемо їх і нарешті возз’єднаємо родини.

Ось так і почалися 2 роки постійних пошуків та розслідувань.

Рік тому моєму батьку вдалося дізнатися прізвище жінки котра народжувала одночасно з моєю матір’ю, але нажаль та родина кудись переїхала й адресу батько шукав ще майже рік.

За три тижні до мого 20-річчя ми повернулися назад до України і до рідного міста Дніпра, батько вже дізнався точну адресу й ім’я дівчини та її родини, також ми дізналися що вона навчається на такій же самій спеціальності що і я, тому для того щоб поближче подивитися на неї я перевівся до неї в університет й ще потрапив саме у її групу.

Але перед цим я вирішив трохи перепочити від переїзду та навчання.

Я проводив кожне літо в Україні, тому в мене є тут багато друзів дитинства й я зустрівся з кожним з них щоб наздогнати втрачений час.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше