Розділ 7

- Клас, нагадую - на наступному тижні ви пишете контрольні роботи майже з усіх предметів. В тому числі й з етики та естетики, а також - з літератури. Повторюю для тих, хто в танку - присутність на заняттях Злати Ігорівни - обов'язково! - як завжди під час класної години, Марія Федорівна розв'язувати нагальні проблеми. Сьогодні це був спектакль і нагадування про контрольні роботи.

Тім обернувся і подивився на Артура й Стьопу - ті, звично різалися в карти й не слухали класуха.

- Балуха, Чижов, ви мене чуєте? - легким рухом руки вчителька зміла карти в оберемок і подивилася на недобросовісних учнів.

- Так чули - чули. Прийдемо, - неохоче погодився Артур.

- Ось і добре. Але там ще й писати треба буде, так що готуйтеся.

Марія Федорівна відчула, що її обов'язок виконаний, і спокійно повернулася до обговорення питання про музичне забезпечення.

- Тимуре, ти вже приніс апаратуру?

- Так, з понеділка вже стоїть у залі, - підтвердив хлопець.

- Чудово. Ти вже з ними репетирував?

- Так, але тільки один раз. Потім ще пройдемося кілька разів. Музику ж вже підібрали.

- Добре, тоді я за вас не хвилююся, - кивнула вчителька.

Був уже пізній вечір, коли Тім вирішив написати Златі. Звісно ж, як Дент.

- Привіт, не хочеш поговорити?

Відповідь прийшла негайно, нібито дівчина тільки й чекала на його повідомлення.

- Можливо. Ти знову випадково набрав мене?

- Ні, цього разу - навмисно.

- О! Яка честь!

Її повідомлення так і було наскрізь просякнуте їдкою отрутою, але Тім вирішив не звертати на це уваги.

- Знову іронізуєш? Чим я заслужив таке ставлення до себе?

- В принципі, тебе мала б задовольнити очевидна відповідь - я дівчина. Цього достатньо. Але взагалі-то ти вчинив як свиня минулого разу.

- Каюсь і посипаю голову попелом. Був дурнем.

- І що ж змінилося?

- Порозумнішав, подорослішав - вирішуй сама. Доросла дівчинка вже.

- Щось не вірю я в такі метаморфози.

- А в чудеса?

- Що?

- В чудеса віриш?

- Дивлячись в які.

- В будь-які.

- Ну припустимо.

- Тоді подумай, що це одне з них.

- Таке - навряд чи.

- Гаразд, тоді даси мені другий шанс?

- Навіщо?

- Хочу спокутувати свою провину.

Відповідь довго не приходила, й Тім почав хвилюватися - може, даремно він все це почав?

А Злата тим часом відклала телефон і думала над відповіддю. Точніше над тим, чи варто її писати. Дент їй подобався, але легко здаватися дівчина не збиралася. Вона пішла на кухню й неспішно заварила собі кави, переглянула поновлення на сторінці в інтернеті, і лише потім відповіла. Зрештою, треба було якось виховувати хлопця.

Тім вже подумав, що його витівка провалилася, коли на екрані висвітився значок Вайбера.

- Спробуй.

- Чудово. Тоді кажи, де і коли буде ваш спектакль? А, ну ще й час.

Звичайно, Тім не збирався «відправляти» Дента до школи, але деякі думки з цього приводу у нього вже були.

- Ну, записуй - 15:30 останній четвер місяця, актовий зал 428 школи.

- Круто.

- Ти хочеш прийти?

- Подивимося.

- Але мені треба тоді тебе зустріти.

- Подивимося.

- Дуже розумно. Ти поводишся як дитина, ти в курсі?

- Але ти ж вчителька, отже - тобі так звичніше.

- Ні - мої діти не такі.

- Звісно ж не такі - вони милі й спокійні.

- Не всі, але більшість!

- Не вірю

- Твої проблеми.

- А це, по-твоєму, каже дорослий?

- Але ти ж їх не знаєш - я не можу розповідати про кожного з них!

- Це говорить тільки про твоє небажання обговорювати їх. Гаразд - сам перевірю, брешеш ти мені чи ні.

- Тобто ти не жартуєш?

- Подивимося.

Вони знову повернулися до того, з чого починали, і дівчина зрозуміла, що нормальної розмови не вийде. Напевно Дент просто вдає, що прийде, а у самого ж «раптом» з'являться невідкладні справи в четвер. Схема знайома й цілком перевірена. Що ж, нічого нового.

Продовжувати не було сенсу, і Злата відправила розгніваний смайл. Потім вона коротко додала «Як награти - пиши. На добраніч». Дент ще писав кілька повідомлень з проханням повернутися, пробачити його дитячі витребеньки й ще багато чого. Але дівчина була непохитна - вона ніколи не любила, коли нею намагалися маніпулювати. Тим більше у такий дивний спосіб.