Розділ 8

Сьома приготував приголомшливу вечерю - відмовитися від неї було просто неможливо. Курячі крильця в медово-гірчичному соусі й печена картопля з пармезаном змушували ледь не захлинатися від власної слини.

- Слухай, з твоїми кулінарними шедеврами я скоро у двері пролазити не буду! - награно обурилася Злата.

- А ти спробуй ходити - так проблем буде менше, - підколов хлопець. - Та й ти ж знаєш - хлопці не собаки, на кістки не кидаються. - Семен красномовно оглянув її фігуру з голови до ніг.

- Це ти зараз про що? - Злата навіть перестала жувати й пильно подивилася на нього.

- Та так, ні про що, мій коханий суповий набір ... - Останнім він, звісно ж, сказав напівпошепки.

Дівчина удавано розізлилася й кинула в чоловіка рушником.

- Як не подобається - не дивися!

- І як ти мені накажеш жити тоді з тобою?

- Як не подобається - не живи.

- Оце діло! Це ж моя квартира!

- Ось обов'язково було нагадувати? Зробив би благородний жест - залишив би все прекрасній самотній дівчині ... - Злата махнула рукою, показуючи, як саме повинен був дійти шляхетний лицар Семен.

- Ще чого! - фиркнула хлопець. - Обійдешся! А взагалі ти це ... їж, а то зовсім охолоне!

- Спробуй тут поїсти спокійно! - обурилася Злата, але вилку до рук все ж взяла. Раптом її телефон задзвонив.

- О, знову твій фанат телефонує, - не відриваючись від тарілки, прокоментував Сьома. Його іронія та несерйозність іноді дратували.

Дівчина гнівно шикнула на хлопця й забрала вечерю до кімнати. Лише потім вона відповіла на дзвінок.

- Я щось не зрозумів, в чому справа? - відразу обурився Дент.

- Це ти про що? - не зрозуміла дівчина, від подиву навіть переставши жувати.

- Довго не відповідаєш.

- А ти не знахабнів, хлопче? - брови дівчата здивовано підскочили вгору.

- Ні-і. Сама ж знаєш.

- Та-а-ак ... А тепер нагадай-но мені, чому я досі не кинула трубку й не перестала відповідати на твої дзвінки?

- Тому що я найкращий хлопець у світі?

Злата фиркнула і постарайтеся не розсміятися.

- Це не аргумент. Спроба номер два.

- Е ... Тому що я ідеальна жилетка для твоїх сліз?

- Коли це я жалілася тобі, жилетко?

- Ще не вечір, так що ...

- Ніяких «так що»!

- Добре-добре. Це я сам напросився на наше спілкування, а ти благородно приймаєш мої сльози, ниття й взагалі депресивні думки. Так краще? - Дівчина відчувала, що хлопець посміхається, і її губи також розтягнулися в посмішці.

- Я подумаю. Але думки йдуть правильним шляхом.

- Дуже добре. Як справи? Розібралася зі своїми телепнями?

- Якими з усіх?

- Не знаю - ти вчора погрожувала з кимсь розібратися.

- А, ти про це ... - настрій враз пропав. Було неприємно згадувати про Артура й Стьопу.

- Гей, що таке? - миттєво відчувши зміну її настрою, запитав Дент.

- Та так, є парочка, яка трохи дратує. А так все добре.

- Що з ними не так? Мені з ними розібратися?

- Тихіше, Рембо. Не треба нікого виховувати. Звичайний робочий процес.

- Точно?

- Так.

- Так що сталося?

- Тобі воно треба?

- Треба.

Злата зітхнула й прикрила очі. Навіщо цьому хлопцеві її життя? Гаразд, хоче - нехай отримує. Їй не шкода

- На початку року я припустилася помилки й дозволила двом школярам не ходити на заняття. В результаті вони прийшли тільки на контрольну роботу.

- А хіба так можна?

Дівчина зітхнула, і спробувала пояснити.

- Я виходила з принципів Болонської системи, коли учні більшу частину часу повинні займатися самоосвітою. Оскільки мій варіант навчання їм не подобався, я вирішила не напружувати ні їх, ні себе.

- І як результати?

- Не дуже, - зізналася дівчина. - Я не очікувала значних успіхів, але ... Один не зміг і двох слів нормально зв'язати, а другий ... Другий просто списав все, особливо не заморочуючись.

- І ти через це засмутилася?

- Ні. Я засмутилася через те, що відчула себе дурепою.

- Що ти вже зробила?

- Попросила їх прийти до мене. Хотіла, щоб вони переписали твори ...

- А вони тебе прокотили?

- Так.

- Ну й кретини.

Голос Дента звучав грубо та роздратовано. Ніби він був злий на хлопців. Хоча ні - швидше на неї за те, що так до цього ставиться.