Розділ 16

Всі вихідні Злата наче перебувала в трансі. Їй здавалося, що все, що відбувається вона бачить зі сторони та жодним чином не приймає в цьому участь.

Вранці в суботу дівчина дуже злякалася, коли зрозуміла, що до Тіма прийшла Саша. Але разом з тим вона була вдячна учениці - Злата не готова була до довгих і відвертих розмов з хлопцем. Своєю ж втечею і мовчанням вона сподівалася, що чітко дала зрозуміти це Тіму.

У понеділок Злата збиралася зі страхом і разом з тим бентежним передчуттям майбутньої зустрічі. У тому, що вона буде, сумніватися не доводилося. Перші уроки пройшли спокійно, але після третього, на великій перерві, до неї підійшла Маша.

- Привіт, Злато. У тебе ж зараз вікно? А то тебе там Павло Дмитрович просить до нього зайти. По-моєму, він не в дусі, - насупилася подруга.

- Дякую. А не говорив чому?

- Ні. Але, схоже, справа серйозна. Він так тільки перед перевіркою поводиться.

- Добре, спасибі, - подякувала Злата подрузі. Зовні вона намагалася бути спокійною, але серце було не на місці - невже Артур і Стьопа наскаржилися? Чомусь в першу чергу подумалося, що у Тимура можуть бути неприємності через цих двох.

Зібравшись з духом, вона постукала в кабінет.

- Так-так, - почувся дозвіл з того боку дверей. - А, це ви, Злата Ігорівна. Сідайте, - жестом вказав на стілець чоловік.

- Вітаю, Павло Дмитровичу, - прикриваючи за собою двері, посміхнулася дівчина.

- Здрастуйте, - чоловік хмурився і довго збирався з думками. Нарешті, вона вирішила йому трохи допомогти:

- У вас є до мене якісь питання? - з відкритою посмішкою запитала вона.

- Злато Ігорівно, ви знайомі з основними принципами роботи в школі та педагога зокрема? - нервово постукуючи пальцями, поцікавився завуч.

- Так звісно. Це одна з головних засад, які ми вивчаємо в університеті, - кивнула дівчина.

- Добре, тоді що ви можете сказати про особисті стосунки?

- Що, перепрошую? - не зрозуміла дівчина.

- Я питаю, що ви можете сказати про особисті стосунки у школі?

- Припустимі, але не рекомендовані, як і будь-які стосунки між колегами, - у дівчини з'явилося недобре передчуття. Промайнула думка, що завуч «промацує ґрунт» для себе.

- Колегами? - завуч дивно подивився на дівчину, а потім, опустивши погляд, поцікавився: - я, взагалі-то, мав на увазі стосунки між учителем та учнем.

- Що? - здивовано дивилася на нього Злата.

- Так, вам не почулося. Отже, що ви скажете з цього приводу?

- Категорично заборонені, - затамувавши подих, вимовила дівчина. - Згідно з нормами етики та кримінального права.

- Точно?

- Павле Дмитровичу, вибачте, але я не розумію, до чого ця розмова, - руки самі собою почали м'яти паперову серветку.

- А до того, що до мене дійшли дуже неприємні чутки, - зробивши паузу, завуч продовжив, - Про вас, до речі.

- І які ж, дозвольте дізнатися?

- А самі не здогадуєтеся?

- Ні. Чому б я тоді у вас питала про це?

«Відсторонитися, головне - відсторониться й тримати себе в руках» - думала дівчина. Вона спробувала надати своєму голосу твердості та впевненості.

- Мова йде про дискотеку, яка нещодавно проводилася у нас в школі.

У Злати навіть в очах потемніло. Невже він знає про ту ситуацію з Артуром і Стьопою? Ні, швидше вже про те, що вона танцювала з Тімом. Точно, треба йти цим шляхом.

- Це ви про те, що один зі школярів запросив мене на танець?

Брови Павла Дмитровича злетіли, і дівчина зрозуміла, що припустилася помилки. Він щось записав у своєму блокноті, й вичікувально підняв очі на неї.

- Вибачте, але я не знала, що це також заборонено - деякі колеги теж погоджувалися на пропозиції учнів.

- Злато Ігорівно, через такі дрібниці я б вас не викликав. Бачу, розмова у нас з вами не ладиться. Так що скажу прямо. Зараз у вас є лише два шляхи - або розповісти мені все як є і написати заяву про звільнення, або ж ми викликаємо поліцію. У цьому випадку, як ви розумієте, розмови будуть абсолютно іншими.

В горлі пересохло.

- Павле Дмитровичу, на жаль, я не розумію, про що ви говорите.

Чоловік втомлено подивилася на співрозмовницю, і в його погляді палала лише одна думка: «Як же мене дістали ці трюки з уявним нерозумінням». Він встав і пройшовся по кабінету.

- Злато Ігорівно, ви мені завжди здавалися досить розумною дівчиною. Принаймні, до цього дня. То з чого ж ви раптом вирішили вчинити так нерозумно? Спочатку завели інтрижку з одним з учнів, а тепер ось удаєте, що ні про що не здогадуєтесь. У своїй школі я не збираюся потурати розбещенню неповнолітніх, та ще й таким нахабним чином. То ж, я ще раз прошу вас по-чесному розповісти мені про все, що сталося.

Вчителька мовчала, збираючись з думками.

- Я не знаю, які чутки ви зібрали, але можу стверджувати одне - жодних стосунків з учнями у мене немає і бути не може, - дівчина підняла голову і прямо подивилася в очі завуча. Почувши її слова, він посміхнувся.