Розділ 17

Тимуру було потрібно декілька хвилин, щоб скласти 2 і 2 та зрозуміти, хто ж «злив» їх завучу. Зараз в ньому клекотіла така лють, що зрівнятися з нею могли, мабуть, тільки почуття, які відчув у п'ятницю. Він відчував себе зрадженим. Та ще й ким? Людиною, яка вже багато років називала себе його подругою!

Він знайшов Сашу в їдальні - та саме брала пиріжок на обід і дуже здивувалася, коли Тім буквально вирвав її з натовпу і кудись потяг.

Як тільки вони опинилися під сходами, хлопець грубо розвернув дівчину до себе обличчям і подивився їй прямо в очі.

- Ну, розповідай! - гаркнув Тім.

- Що? - тихим від хвилювання голосом спитала Саша. Вона вперше бачила його таким, і це лякало.

- Як злила мене своєму дядькові та наплела йому казки про вчительку-німфоманку!

Очі дівчини розширилися від подиву, і вона відступила на крок.

- Тім, я не хотіла ...

- Ага, так не хотіла, що в суботу прийшла з самого ранку з ревізією! А я ще й подумав, чого це ти так розхвилювалася? Невже так непокоїлася? Ще й турбувалася про мене - все у квартирі перевірила, свою допомогу запропонувала - хіба що під ліжко не заглянула. А ти, виявляється, у мене збочену вчительку шукала!

На останніх словах Тім вдарив кулаком об стіну - слів для вираження емоцій вже не вистачало. Дівчині ж нічого було сказати - вона тільки мовчала, а по щоках котилися сльози.

- Чуєш ти, Холмсе, для початку з'ясовуй всі подробиці, а вже потім зливай тих, кого називала «друзями»!

- Тім ... - спробувала знову виправдатися Саша, але хлопець не слухав. Він різко розвернувся і подивився на неї.

- Отже,так - у Злати Ігорівни та двох наших однокласників у п'ятницю стався дуже неприємний конфлікт. Я допоміг розрулити його. З якихось фантастичних і незрозумілих для мене  причин училка вирішила зам'яти справу. А тепер же, через твого довгого язика, їх виключають.

- Що?

- Що чула.

Тім відвернувся і зробив кілька глибоких вдихів, щоб заспокоїться. Коли він заговорив, голос звучав спокійніше і стриманіше, ніж кілька хвилин тому.

- Саша, затям на майбутнє - якщо виникають сумніви - спробуй запитати, а потім вже заварюй кашу. А тепер, вибач, але я тебе бачити не хочу. Принаймні, зараз, - Фалєєв закинув рюкзак на плече і попрямував до сходів.

Дівчина раптом зрозуміла, що це її єдина можливість дізнатися про те, що вона так і не запитати в суботу.

- Тім, а ти б мені відповів тоді? - від її слів хлопець завмер. - Якби мій дядько ні про що не дізнався, ти б мені розповів, чому ви закрилися в класі, й вона була роздягнена?!

В її голосі тепер звучала така ж злість, як і у Тіма - Саша розуміла, що йому нічого було відповісти. Він навіть не обернувся.

- Це була не моя таємниця, - глухо відгукнувся школяр, ніби це пояснювало все.

- В такому випадку, не треба полеміки! Не говори мені про чесність, якщо не готовий сам робити так само! - її груди важко здіймалися, а горло боліло від стримуваних емоцій.

Як же їй було погано! Він накричав на неї та вичитав, як малечу, що накапостила, але ж сам нічим не кращий! Ні словом не обмовився про те, що сталося, а все туди ж – вчити її жити.

Здається, в той день, коли Тім пішов, так і не обернувшись, і не попрощавшись, Саша нарешті зрозуміла, що більше не любить його. Не можна все життя ганятися за примарами й вірити, що хлопчисько полюбить тебе тільки за красиві очі. Іноді ти можеш бути ідеальною у всьому, але для нього ти будеш залишатися тільки другом.

Від цього було гірко і прикро, але краще вже отримати цей урок зараз, ніж розплачуватися за нього багато років.

Тім так і не з'явився ні на одному з уроків, як, втім, і Балуха з Чижовим. Було нескладно зрозуміти, про кого говорив хлопець, згадуючи про конфлікт. Перед ними Саші стало трохи соромно.

А ось Злату Ігорівну дівчина бачила після розмови ще кілька разів - перший раз та замовляла каву в їдальні, а в другому щось бурхливо обговорювала з Марією Федорівною. Судячи з усього, классуха намагалася умовити її піти кудись, але та відмовлялася.
 

Злата підіймалася у ліфті й подумки рахувала поверхи. Весь день вона не дозволяла собі розслабитися, щоб не відчути «відкат». Переживань за сьогодні їй цілком вистачало, то ж кожна наступна хвилина стриманості давалася важче, ніж попередня. Машка, наївна, просила її пройти до кабінету завуча для розмови з батьками хлопчиків, але дівчина відмовилася. Нехай розбираються самі - вона взагалі хотіла забути про все. Балусі ж з Чижовим залишалося вчитися лише кілька місяців, тому псувати їм і собі нерви просто не було сенсу. Звичайно, вона б поставила їх на місце і показала, що так легко не пробачить їм цю витівку, але ...

Залишилося ще три поверхи. Три кляті поверхи, і вона зможе зайти до квартири. Двері ліфта відкрилися, і Злата на автопілоті попрямувала у «свій» коридор. Голова її була низько опущена, а тому вона спочатку побачила чорні чоловічі черевики, і лише після - їх власника.

- Що ти тут робиш? - втомлено поцікавилася вона у Тіма. Тіло починало колотити від нервів.

- Хотів поговорити про те, що сталося, - підступив він на крок ближче.

- Зараз не найкращий час, - сказала Злата, дістаючи ключі.

- Для таких тем немає вдалого часу, - зауважив Тимур.

- Я не хочу про це говорити, - двері були вже відчинені, і залишалася лише дрібниця - натиснути на ручку. Тім же продовжував стояти на своєму:

- Але ...

Злата раптом різко розвернулася, і, подивившись в очі хлопця, жорстко сказала:

- Я не буду про це говорити! Ні зараз, ні потім! Ніколи! Мене задовбало, що кожен хоче дізнатися у мене, як це - коли тебе затискають як малолітку в кутку два старшокласники! І навіть те, що ти допоміг мені нічого не змінює! Якби ти не крутився поруч - мене б не звинуватили в розбещенні неповнолітнього! Та ще й з подачі твоєї подружки! - дівчина навіть не помітила, як зірвалася на крик. На останніх словах вона активно розмахувала руками, так що не дивно, що телефон полетів на бетонну підлогу. Дівчина підійшла до нього і, присівши, підняла екраном догори. На захисному склі пішла павутина глибоких тріщин, і це стало останньою краплею. Не підводячись, Злата закрила обличчя руками, а її плечі почали трястися від беззвучного плачу.