10 Глава Мілана

Ще досі не можу повірити, що ми з Максимом разом. Хіба можна бути такою безмежно щасливою та шалено закоханою? Мені здається, що все, що відбувається зі мною – це просто прекрасний сон. Боюся прокинутися і злякати своє щастя. Навіть у своїх найсміливіших думках не могла уявити, що все так складеться. Невже так може бути у реальному житті? Звісно, що може, адже я зараз живу в ньому. Усміхаюся сама до себе і попиваю свою каву без кофеїну.

Максим пішов на роботу, а вже з наступного тижня і я буду працювати з ним. Усюди разом – це ж просто мрія! Та є один момент, який мене хвилює, в неділю ми маємо йти в гості до його батьків і мені реально страшно. Якщо Максим такий заможний, то уявляю які його батьки. Не знаю, як маю себе поводити з ними, що говорити.

 А що ж я одягу? Перебираю в голові весь свій гардероб і розумію, що з усього, що мені купив Максим, ніщо не підійде для такої важливої події. Потрібно негайно бігти в якийсь бутік та, поглянувши на годинник, розумію, що маю щось приготувати на обід. До того ж, Максим так любить, коли я готую для нього. Як справжня українська господиня, вирішую приготувати червоний борщ і, ні, не вареники, а деруни. Якраз встигаю все приготувати до приходу Максима.

 - Привіт, - усміхнувся та поцілував, - чекала на мене?

Мені ще так не звично, коли він цілує мене, але як же приємно. Метелики в моєму животі тріпотять чарівними крильцями і я майже літаю від ейфорії.

 - Звичайно, - обіймаю його за шию.

Максим з апетитом поглинає обід, а я прошу його підвезти мене до центру. Добре, що я маю заощадження і можу собі дозволити купити пристойну сукню. Ті гроші, що від Максима, не чіпаю. Не знаю чому, але вони вселяють в мене якийсь страх. Чомусь переконана, що якщо використаю їх, то станеться щось погане. Мабуть я просто себе накручую, але нехай краще вони собі спокійно лежать на рахунку.

 - А що ти там хочеш робити? – запитує Максим.

 - Я подумала, що мені потрібна якась гарна сукня на обід до твоїх батьків, - зніяковіло кажу, - може якусь собі куплю.

 - Знаєш, а в мене виникла краща ідея, давай ми разом поїдемо, - запропонував Максим, - до того ж, я допоможу тобі вибрати сукню. Я маю ще одну невирішену справу в офісі, але це не надовго, а потім я весь у твоєму розпорядженні. То як?

 - Я тільки «за»!  - зраділа я. Мені дуже хочеться сподобатись його батькам. Сподіваюсь, Максим допоможе мені вибрати сукню, що складе про мене гарне враження.

Максим поїхав на роботу, а я вирішую зателефонувати до тітки і похвалитися, що знайшла хлопця і добру роботу.

 - Це найкраща новина за останній час, - каже тітка Люба, - я така рада, що ти влаштувала своє особисте життя. Може якось навідаєшся з Максимом до мене? Дуже хочу познайомитися з ним.

 - Може в суботу? Та спершу, поговорю з Максимом про це, - кажу.

 - Це було б чудово, Міло. Чекатиму вас з нетерпінням.

Я попрощалася з тіткою і вирішила повторити свій танець, який маю виконувати під час виступу. Одягла пуанти та увімкнула музику. «Палітра кохання» - це одноактна постановка, що включає в себе чотири міні сценки. В ній розповідається яким різним може бути кохання, адже воно таке багатогранне, нестримне, емоційне почуття.

Розпочинає наше дійство перша пара – Віка та Антон. Своїм танцем вони немов хочуть розповісти про чудові миті зародження кохання. Коли лише все розпочинається і все вперше.

Друга пара – Юля та Сергій, показують, яке буває кохання на стадії свого розквіту. Воно вже не таке полохливе, як спочатку, не таке незвідане. Те кохання пристрасне та шалене, досвідчене та всеосяжне.

Мій виступ є третім і найважчим, оскільки передає усю гіркоту почуттів, що виникають під час розриву з коханою людиною. Цю частину постановки я виконую сама, без пари. Для мого танцю обрали пісню Лари Фабіан «Je Suis Malade»,  адже вона найкраще передає почуття болю, страждання, розпачу, безвиході, які притаманні покинутій жінці.

Завершує наш виступ пара Таня і Юра, вони передають усі почуття, які відчувають закохані під час примирення. Таке кохання вже зовсім не рожеве, воно стражденне і досвідчене, пережило багато помилок, було розтоптане та осквернене, але змогло знову відродитися з попелу, як Фенікс.

Впевнена, що наша постановка зробить справжній фурор серед поціновувачів сучасного балету, адже ми готуємося до нього дуже старанно. Те, що я отримала струс мозку, звичайно змінило трохи наші плани, та я буду наполегливо тренуватися і відпрацьовувати усі елементи, щоб не підвести нашу трупу.

Я так захопилася танцем, що навіть не почула, як Максим зайшов у квартиру. Добре, що він гукнув мене, а то я не хочу щоб він побачив мою репетицію.  Швидко вимикаю музику і знімаю пуанти.

 - Мілано, ти тут? – заходить до вітальні. – Що ти робиш? – здивовано дивиться на мої пуанти.

 - Я повторювала свій танець. – кажу йому. Відчуваю слабкість, а перед очима все починає плисти, тому сідаю на диван.

 - Тобі погано? – підбігає до мене і допомагає мені лягти. – Зараз принесу тобі води. Попила і мені стало трохи краще.

 - Навіщо ти себе так виснажуєш, - трохи знервовано говорить Максим. -  Все, від сьогодні ти більше часу відпочиваєш. І ніяких танців та  готування їжі.

 - Але…