Я не твоя, Кощію, або Кінець світу скасовую!

Глава 15. Між нами, дівчатками.

Дракон згорнувся в кільце, повністю блокувавши мені шляхи до відступу.

- Ей, ти чого розлігся? Порядним людям дорогу загороджуєш? - штовхнула я його в бік ногою.

- Смішна, - гортанно пророкотав пережиток минулого, - по дракону йдеш, дракона шукаєш. Тільки я не дракон, а дракониха. Мене звуть Матильда. А ти...  людина?

- Так, Нетті Кощієнко.

- Ду-уже приємно.

- Взаємно.

- Дозвольте поцікавитися, якого дідька ти тут блукаєш, люба Нетті, в цьому Богом забутому місці? - продовжила дракониха дивною сумішшю пишномовності та і простацької мови.

- Знайомлюся з визначними пам'ятками краю, а заодно шукаю подругу, щоб поговорити про своє, про жіноче.

Матильда зітхнула, мабуть жіночі проблеми не оминули й її.

- Між нами, дівчатками, - посунулася вона до мене, - проблем купа: і важливих, і не дуже.

- Поділися.

- По-перше, кінець світу...

- Чула.

- Ще не горить, але дуже неприємна проблема, бо нічого від нас не залежить, її не уникнути.

- А що, втекти, полетіти не можна куди-небудь?

Матильда знизала плечима, розгорнувши при цьому крила. Красуня!

- А куди ти подінешся?

- Кудись у інший світ, - закинула гачок я. – Може,  де є портал?

- Може, й є, та нам це не відоме. Та це і не суттєво, бо є і проблема, яка висить на хвості.

- Що ще трапилось? - кивнула запитально я.

- Яйця, - схилилася до мого вуха дракониха, я мало не полетіла на землю. - Дракони завжди відкладали яйця в печері Гігантів. Гарячі води річки Стікс зігрівали повітря в печері і виводилися гарненькі здорові драконята. Але раптом річка вичерпалася, залишилося кілька теплих потічків, яких недостатньо. Ще трохи і доведеться буквально сидіти на яйцях самим. Але тоді драконихи помруть від голоду, адже тут немає ніякої дичини. Їжа є тільки по той бік ущелини.

- Матильда, а не могла б ти і мене перенести за гори?

- Могла б, але я пообіцяла, що не покину яйце, адже це мій перший дракончик... І, гадаю, й останній…

- Я б подумала, чим тобі допомогти, подруго, але у мене зовсім голова не варить від голоду.

- У мене є ще трохи м'яса з останнього полювання, - дракониха розгорнулася, випускаючи мене з кільця, - можу з тобою поділитися.

Неподалік лежала майже незаймана корова.

- Дякую, звичайно. Але я не їм сирого м'яса.

- Не проблема.

Матильда наступила на тушу пазуристою лапою і зубами відірвала пристойний окіст.

- Відійди!

Коротке «Хух!» і шматок виявився в міру обсмаженим, ще й приємно попахує димком.

- Ой, класно! Спасибі, Матильдочко! Люблю копченості!

 

Все-таки на рослинній їжі я довго жити не вмію. Мабуть, є десь в мені гени хижачки. Тому і сходжуся легко з ось такими...  Я кинула погляд на дракониху, що поруч вечеряла залишками корови. Завжди поважала це плем'я. Але навіть уявити не могла, до чого вони можуть бути красивими!

Печеня з яловичини, незважаючи на те, що була без солі і спецій (зате гриль відмінний!), здалася мені смачнішою делікатесів на весіллі ельфів. Яке приємне відчуття ситості! А то за останні дні «подивися, як схудла фігурочка» на рослинній дієті. Незважаючи на відмінний апетит, я не здолала і п'ятої частини окосту, шматок пристойний! Все, що залишилося, дбайливо склала в рюкзачок, зшитий для мене альвами, попередньо викинувши з нього сумнівної поживності корінці. Матильда теж залишила більше половини корови. Якийсь час ми сито помовчали, прихилившись одна до одної. Думки, завдяки зайвій кількісті калорій, заворушилися в моїй голові.

- Я ось думаю, подруго, чим би тобі допомогти. Я б могла погріти твоє яйце, але я така маленька.

- Так, - зітхнула дракониха, - ти занадто маленька. Занадто маленька... Маленька. Але ж це ж добре!

- Чим?

- Нетті, завдяки твоєму зросту ти могла б пройти руслом річки в глибину гори і подивитися, що ж сталося!

- Ти вважаєш?

- Так, я сама хотіла, та не пролізу! А ти зможеш, раптом ще щось вдасться зробити? - загорілися у Матильди очі. - А то наші дракончики загинуть. Підемо, подивишся, які вони гарненькі, які беззахисні.

Дракониха підштовхнула мене носом до входу в печеру. Довелося йти.

Місцевий пологовий будинок мене вразив. Величезний зал, прикрашений сталактитами і сталагмітами, і з десяток яєчок, розміром з бочку кожне. Біля трьох лежали матусі, почувши відвідувачів вони запитливо підняли голови.

- Привіт, дівчатка! - махнула крилом Матильда. - Ви вже грієте своїх?

- Підігріваємо потроху, - відгукнулася дракониха з гарних смарагдовим блиском луски. - А це хто з тобою?

- Це Нетті, моя нова подруга.



Галина Курдюмова

Відредаговано: 12.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись