Я не Я

Світанок темніший за ніч

   Був на звичайному чергуванні на відділенні. Звичайне чергування. Коли не має головного лікаря, звіт є менш офіційний, переважно короткий і лаконічний. Те, що найважливіше, переказуємо одне одному одразу, решту записуємо до звітів. Ірина швидко старалася все переказати. Говорила як обпечена, одночасно швидкими рухами згортаючи зі столу всі свої речі.

   - Ковальський помер о восьмій, родичі повідомлені. У шістнадцятій замінено кисень, великий балон, повинно вистарчити до ранку. У Адам'яка встановити ту саму крапельницю на розширення кровносних судин. А, увага у першій палаті, може бути кровотеча. Кров маєте у холодильнику.

   Крутилася по кабінеті як шалена, поправляла волосся, підводила тушшю вії, аж в кінці швидким рухом зірвала з голови шапку, котру кинула слідом за фартухом. Переслала повітряний поцілунок від дверей і... нарешті залишилися самі. Чергування обіцяло бути спокійним. Відділення повільно клалося до сну. Скрипіли ліжка, десь закрилися двері. У світлиці група хворих дивилися “Святого”. Телевізор працював тихо, де-не-де світилися сигарети, моментально зникали у рукавах широких сорочок, коли хтось із нас заходив до палати.

   Богданка взяла піднос із “нічними” ліками, я пішов робити процедури. Спочатку серцево-судинні — подумав — Адам'як і Яворський це третя палата. Потім морфін для Ольчака і Боровика!!! Піднос повільно наповнився. Морфін — універсальне лікарство на всі болі. Як швидко однак припиняє діяти, як швидко хворий звикає до нього. Діє щораз менше і менше. Потім... дологран... дроморан, а потім смерть або муки, яких вже ніщо не може полегшити. Як зайти у палату? Як поглянути у великі, розжарені очі, заховані десь у очних яблуках? Адже ті живі скилети це люди, котрі ще вірять, у повернення до здоров'я. Де вставити голку? Як подати ліки, коли зараз після операції все витікає на зовні? Організм не приймає вже нічого! Де є кінець витривалості людської? Потрібно обманювати, потрібно посміхатися, хоча інколи так сильно сльозяться очі. Коли закінчую процедуру ін'єкції завжди зітхаю з полегшенням.

    Богданка закінчила обхід. Повинні були ще розкласти ліки. Ранні і нічні. Потім момент спокою. У процедурній були приготовлені уколи. У холодильнику кров — два півлітрових пакети. Коли впоралися з роботою і роздали останні ліки, була вже північ. Час на відпочинок. Чергова швидко заварила три кави і ароматний запах заполонив відділення. Зручно вмостилися у м'яких кріслах, тихо грало радіо. Богданка мала сонні очі. Туш розлізлася трохи і забруднила її обличчя. Очі виглядали ніби були у синяках. Марися склала руки на животі. Дивився на її долоні з короткими, міцними пальцями. Грубі вузли жилок творили на них своєрідну карту. Відміряли роки роботи від дитинства до сьогодні. Сильні, делікатні, справні коли потрібно виконати щось біля хворого. Марисю люблять усі — лікарі, пацієнти, ми.

   За вікном безпросвітна чорнота, у шиби вдаряють краплі дощу. Сьогодні чергує лікар Яремко, а на другому поверсі Терлецький — подумав сонно. Це добре. Відрізняються не лише зовнішнім виглядом. Характери, становлять великий контраст! Яремко спокійний, дуже систематичний. Терлецький нервовий, говорить швидко, живо жестикулює. Завжди щось або когось шукає. Завжди всі його шукають. Часто використовує міцне, ненадто цензурне слово, але це його не бентежить. Коли працює Яремко, все йде плавно, як мелодія вальсу. Терлецький — це пекельний млин.

   Тиша — відділення спить. Довгий, вузький і досить понурий коридор, нагадує тунель. Облуплені, давно небілені стіни і величезні вікна з обох кінців збільшують те враження. Я мовчки прослизаю до ізоляційних кімнат. Хворі сплять важким, наркотичним сном. Знижую тиск кисню, поправляю звисаючі руки, висунуту з-під голови подушку. Десь у кінці коридору хтось наполегливо кашляє. Різкий, жахливий кашель. Знаю, що ніщо не допоможе окрім діцодиду, якщо це Воловець. Знову тиша. Тиша, однак чути кожне скрипіння ліжка, важкі кроки, тихе скиглення, бурмотіння, віддих. Слух гострий як бритва. Нічний слух!

   Раптом дзвонить дзвін! Над одиницею горить лампа. Тривога!... Всі троє біжимо у цьому напрямку. Палата не спить. Хворий сидить на ліжку. Із широко відкритого рота бурхає кров. Все навколо червоне. Постіль, підлога, навіть на стінах застиглі краплі крові. Сусідні ліжка пусті, хворі перелякані покидають палату. Половина зібралася під стіною, слідкують за кожним нашим рухом.

   Варикозне розширення вен стравоходу — жахливий, важкий для лікування елемент. На секунду завмираю. Палата крутиться мені в очах. Але потім все відбувається блискавично. Не має часу на страх. Лікарі тут. Вони намагаються закласти тампон. Хворий ричить як ранена тварина, бо лише так можна назвати той крик. Жах в очах, паперова блідість і великі краплі поту на чолі. Це жахливо, що є притомний, весь час при тямі у супереч будь-якій логіці, у супереч всій теорії медицинській.

   У руках Марисі ганчірка. Палата повільно повертається до нормального вигляду. Ми теж маєму успіх: тампон закладений. Кров перестала бухати як із гідранту і можна вже помити і переодягти хворого. Ліжко застеляємо грубшою простіллю. Тиск дуже низький, пульс повільний. Богданка вже кілька хвилин намагається вколоти у яку-небудь жилку. Нічого з того — жилок не має. Невидимі і непомітні на дотик, зрештою потрібне негайне переливання крові. Негайне вторгнення з кров'ю! Пробує Терлецький, але нічого не вдається. “Медсестро, приготуйте хворого”. Все зрозуміло: венекція.

   Хворий повільно заспокоївся, є притомний і уважно слідкує за кожним нашим рухом, намагається щось прочитати по наших обличчях. Зволожую йому вуста і поправляю подушку. Крововилов не контрольований. Хворий про це не знає. Потрібно більше крові — тої у холодильнику не вистарчить. Біжу до банку крові, яка розміщується у підвальному проміщенні лікарні. Не знаю, як довго це триває. Група “О” Rh (+), три літри...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше