Пишу, бо так сказано

   Сьогодні зняли з мене пов'язку. Руки не виглядають красиво. Червоні, широкі лінії рубців. Чи це мої руки? А якщо так, то яким дивом живу? Як це сталося, що вдалося мене врятувати? І для чого? Може вже ніколи не вистарчить мені відваги!

   Вручено мені кілька білих карток.

  - Прошу написати про себе. Сповідь. Найпотаємніше. Дитинство, школа, робота, навіть життя інтимне.

   Не знаю, чи зможу, не знаю навіть, чи хочу. Пишу, бо так сказано, а тут треба слухатися!

  Дитинство — яке воно було? Добре чи зле, похмуре чи радісне? Намагаюся бути об'єктивним, але важко. Багато чого вже стерлося із пам'яті. Інше пам'ятається занадто гостро. Мав все. Красивий одяг, іграшки. Ніколи не був голодним. Виховувала мене бабуся, для якої був всім. Може тому не відчував браку батька, може тому не сумував за мамою, котра завжди була не вдома. Безтурботний час. Був тоді насправді дитиною, яка вірила у казковий світ, де все таке просте: вина завжди породжує кару, а добро є винагородою. Світ м'яких ведмедиків, бабусиних обіймів, в котрих можна було сховатися, коли приходив дитячий сум. Потім її хвороба, довга і страшна, з якої нічого не розумів. А разом зі смертю бабусі — кінець мого дитинства. З цього моменту почав жити у колі дорослих, серед їх незрозумілих справ. Занадто серйозний на свої чотири роки, занадто тихий — малий конспіратор, малий медбрат хворіючої дедалі частіше матері.

   Наскільки пам'ятаю, у домі нашому була хвороба. Вічний запах ліків, візити швидких, бійки, котрі влаштовував дідусь. Був страий і дуже хворий. Як я його колись ненавидів! Звинувачував усіх, казав, що його отруюють, що хочуть вбити. Під подушкою тримав сокиру, готовий “до оборони”. Ночами ходив і нахилявся над ліжками перевіряючи, чи спимо. Тихо щось мимрив, потирав руки. Налаштовував мене проти мами - “Вона тебе не любить, вона хоче тебе позбутися, поспішає до коханця!” - кричав. Мав тоді п'ять років. Як сильно потерпав. Їв з його тарілки, аби довести, що підозри безпідставні. Просив, плакав. Зривався серед ночі переляканий. Жив як у трансі. Швидка — це до мами, бійки і підозри — це він. Не був дитиною, не був дорослим. Росло відчуття загрози, осамітнення. Добрий світ дитини розвалився, коли мав п'ять років.