Я не Я

Пам'ятаю одну з вечірок

   Вже четвертий стакан пустий. Програвач грає на певних оборотах. Мені весело і легко. Все таке далеке, неважливе. Весь світ легко танцює. Повітря аж чорне від диму. Диван зайнятий. Не соромляться, а зрештою ніхто не звертає на них уваги. Перечіпаюся за чиїсь ноги, ні, це пляшка з-під вина. Довгий, похмурий передпокій. Дивлюся у дзеркало. Блискучі очі, червоні вуста. Я пристойно виглядаю — думаю. Повертаюся. У кімнаті морок. Хтось вимкнув світло. Простягаю руки, намацую якусь дівчину. Тягнусь до її губ, грудей. Диван. Хтось сміється голосно, істерично, потім тиша. І раптом якусь долі секунди думаю: Ні, ніколи не так, ні! Зриваюся на ноги. Передпокій! Хапаю плащ і біжу по сходах додолу. Хвиля холодного повітря вдаряє в обличчя голками морозу. Біжу, як шалений. О Боже, чи все життя буду втікати?! Сквер. Сідаю у таксі прикриваючи обличчю долонями, у голові шум. Витягую хустинку і стираю з вуст ті поцілунки. Мама вже спить. Не буде нічого питати.

   Так, намагаюся про неї забути, лікарю! Було важко повірити, що пішла, мушу з тим змиритися. Минув рік. Дізнався, що Соломія вийшла заміж. Заболіло, але як удар завданий крізь вату, якось глухо, не різко. Час однак лікує, зализує рани. Але вона приїхала мене добити! Так як добивають скаліченого коня. “Моя” кохана повернулася ще раз. Розповідала про чоловіка, про дочку. Казала, що він добрий, що її кохає. Казала: “Маю дім, але не маю кохання”. Писала: “Знаю, що надто ускладнюю тобі життя, але кохаю тебе, кохаю — знаю це, розумію!” Коли приїхала знову, сталося. Стала моєю першою жінкою, коханою. Хотів цього, бо кохав і вірив, що вона кохає. Нікому її не забирав, це у мене забрано її кохання. Потребував ніжності, полегшення після терпіння. Але вона не була ніжною. Була якоюсь іншою. Коли провів її на вокзал, знав, що більше не приїде. Потім прийшов лист: “Я вагітна, потребую спокою — вибач, не буду більше писати”.

   Це був кінець, лікарю! Світ зруйнувався і раптово зупинився на місці. Відчував, що не можу про це думати, бо здурію. Ліки, таблетки, до яких мав доступ! Полегшували страждання. Відтоді жив, працював як у трансі. Це мусило дати про себе знати. Вирок: наркоман. Рішення: звільнити з роботи. Покинув свою професію.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше