Що за біль!

   Знову мене захопили зненацька — забув навіть про будь-яку оборону. Сильний біль голови. Моя це голово чи якась повітряна кулька на силу заповнена повітрям? Не можу поворохнутися. Ковдра підтягнута під саму бороду. Біль і запах ефіру. Біль, який починається із потилиці і охоплює щаразу більше і більше.

   Розплющую очі, все легко танцює, якесь розпечене, хвилясте. Напевно маю гарячку, пече обличчя і болять сухі вуста. Типова реакція після черепного пневмотораксу. Організм бореться із завданою йому шкодою. Схоже в ЕЕГ вийшли якісь зміни, якщо вирішено піти на таке жорстке лікування — думаю. Ні, не можу встати. Лежу рівно, нерухомо і тихо. Під вікном стогне Маркіян. Їхали і повернулися разом. Схоже, що він непритомний, часом щось каже. У палаті співчутлива медсестра витерла хустинкою піт з мого чола. Відчуваю себе прибитим до стіни. Біль... що за біль!... Раптом лечу додолу. Падаю з якогось високого схилу, без можливості схопитися за що-небудь.

   Коли розплющив очі, лікар власне знімав манжет тискометра з мого передпліччя.

   - Сестро, тут попрошу укол з...

   Нажаль, невдалося почути, чим знову вирішено мене вколоти.

   -Тиск міряти що півгодини, якщо знову спаде, неодмінно повідомити.

   Холодна рука на чолі, добрі, співчутливі очі.

   - Як почуваєшся?

   Намагаюся відповісти, але десь у горлі відчувається знову гострий, пекучий біль. Шепочу, а точніше просто ворушу губами:

   - Трохи болить...

   Як довго це тривало, не знаю. Інколи відпливав десь далеко, зникав біль, розпливалися предмети, обличчя. Повертався. Був... і знову потрапляв у морок. Так минув день, а потім ніч. І знову день. Ввечері стало легше.