Я не Я

Юля

   Обіцяла ввести мене до свого кола знайомих. Має їх цілу купу.

   - Не будеш сам, коли будеш зі мною – сміялася весело – обіцяю!

   - Юля, тільки аби не одразу… ну, знаєш! – відповідаю несміло.

   - Ой, дерень, дурень! Не буде втебе проблем. Врешті це поважні люди, при посадах, а не хто-небудь – запевняла.

   Про Юлю говорили погано. Але вона була єдиною, котра входила у гру. Інші – жінки, виходили заміж і з упоромо боронили свої домашні вогнища, перед ворогом – перед нею! Не хотіли або не могли зрозуміти, що Юля не хоче нічого знищувати, нікого розлучати. Була незаміжньою, а на додаток дуже атракційною дівчиною. Закрили перед нею двері і серця. Ніколи не переконає, що насправді, просто не хоче бути самотньою… що…

   Юля. Вільна.

   «Завжди можу здати задню» - подумав, попиваючи каву. Очі вже добре пекли мене від диму і дерло горло, поки нарешті не з’явилася. Знайома постать у дверях. Юля! – нарешті. Оплачую рахунок і йду вузьким проходом до виходу, де чекає на мене подруга.

   - Ходи! Ну, ходи нарешті.

   Забираю у гардеробній пальто. Виходимо.

   - Ну, сьогодні познайомлю тебе з однією директрисою. Буде чудова забава. Зараз ідемо до мене. О шостій по нас приїдуть, очі тобі побіліють, коли побачиш, що за дракон, а не машина!

   Іду за Юлею. Живе не далеко, у багатоквартирному будинку. Ніколи ще не був у неї. Підіймаємося повільно вузькими, крутими і досить старими сходами. На дверях написано крейдою чотирнадцять… Це тут.

   Юля заходить перша. Маленький передпокій. Вітальня умебльована зі смаком, але одночасно просто. На стіні картина. Підлога покрита м’яким килимом. На журнальному столику кошик з виноградом, мандаринами, бананами і яблуками. Пригощаюся. Їм з апетитом.

   Вже п’ята. Залишилася година. Гублюся у роздумах і – що тут приховувати – трохи нервую. Якою вона буде? Яким буде цей вечір? Що потім? Розмовляємо з Юлею, про все і ні про що. Грає магнітофон. Красива, трохи дика мелодія. Має в собі якийсь роздираючий сум, якийсь неспокій. Як я…

   Хтось стукає у двері. Юля неохоче взувається у капці.  Бачив такі в Укрзалізниці – думаю. За мить з передпокою чутно голоси.

   - Якщо думаєш, що викрутишся…

   - Іван сказав…

   - Тихо, дурню…

   - Залишиш…

   - Ні… мовчи…

   Вже майже шоста.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше