Лист 1. Про наївні мрії

   Пам’ятаєш, почалося так банально. А закінчиться так типово.

   Ми… Але тоді ще нас не було. Було лише море, будиночок як з казки і тринадцять днів вихідних. Приїхав сюди залишивши за собою кам’яну пустелю міста, залишивши проблеми, все і всіх. Легко і сумно.

   Перший день відпочинку. Солодке повітря розігріте сонцем. Море неповторне у своїй красі. Кинув валізу на диван і помчав на пляж. Власне заходило сонце. Велика пурпурова куля повільно погружалася у море, позначаючи на воді свою останню путь. Віяв легкий вітер. Присів на сходах які провадили на пляж. Занурив стомлені ноги у сипкий, теплий пісок. Тиша, шум хвиль – як добре. Стан цілковитої насолоди, безтурботності, такий потрібний спокій. Довго, дуже довго так сидів, підвішений між небом, морем та землею, не зважаючи на плин часу. Чайки граційно прогулювалися берегом то, зриваючись з голосним криком, перетинали простір неба, аби осісти на хвилі. Ніхто їх не полохав. Прогулювалась краєм моря, тісно переплетина в обіймах якась пара. Захоплені собою і світом були втіленням всіх легенд і казок світу про кохання.

   Повіяло холодом. Повільно підвівся з піску і попрямував до будиночку.  Будиночок загублений серед високих сосен, цілий з дерев’яних балок – вабив своїм запахом. Моя маленька фортеця на кілька найближчих днів. Будиночок з казки.

   Моєю сусідкою через стіну стала Марта. Марта… так, це завдяки їй познайомився з Анею. Це вона стала для мене межею розчарувань.

   Так почалося. Наші спільні прогулянки до «міста» по журнали , полуниці. Наші прогулянки берегом і лісними стежками повільно зблизили нас. Одного дня Марта привела до будинку Ані. Аня… ким була? Якою була?... Чому була?...

   Вона щось мала у собі, що притягувало. Можливо погляд, можливо посмішка. Інтригувала.

   Вирішив жити теперішнім, без обдумування, без вагань, ставлячи все на одну карту.

   Марта – о. Ніщо її не хвилювало. Задорна, часом брутальна, впевнена у собі брала ініціативу у свої руки. Були разом і вдень і вночі. Марта завжди поводилася природньо у будь-якій ситуації. Була собою. У цьому була вся її краса.

   Зі мної інша ситуація. Я інколи замислююся, яким я є. Яким був «там»? Яким мене бачили і що про мене думали? Були з Мартою абсолютно різними. Не відмовляюся від хвилин самотності. Цього не забере в мене ніхто, навіть ти. Ну, так, але тоді ще я тебе не знав.

   Врода! Що означає врода? Частіше приносить розчарування ніж щастя. Минає надто швидко і неминуче. Як так сталося, що власне я, цінуючи у людині характер, розум, сам не міг похвалитися цими рисами. Наше знайомство. Ряд кольорових картинок, які складаються в одне ціле як у калейдоскопі. Дні, ночі, ситуації.

Картинка перша. Якось не маю настрою на сьогоднішню «забаву». Марта і Андрій були парою. Моя пара ще не прийшла.

   - Знаєш, не злякайся, але вона…

   Ну що ж, після такого бажання на забаву втратив.

   Холодно, віє вітер. Ідемо в трьох посеред променади. Марта одягнена у сукню. Бар вітає нас приємним інтер’єром. Ніжне світло, приємна музика. Локаль має партер і поверх. Сідаємо за столик. Андрій робить замовлення.

   Тоді ти встала біля дверей, підійшла до нашого столику. Андрій був твоїм знайомим, ба більше, працювали разом. Кілька взаємних компліментів, посмішок. Нарешті заграла музика! Навіть не помітив коли відійшла. Андрій запросив Марту до танцю. Дивився, як повільно сходили сходами до долу, аби розчинитися серед натовпу. Повернув обличчя до вікна, було мені сумно і погано. Може тому не одразу помітив тебе. Запросив тебе до танцю.  Повільний ритм, тьмяне світло. Наш танець. Вже було мені легко, добре. Танцював і відчував що розчинився у тобі, з кожним ритмом, з кожним жестом. «Розчинюся – подумав так якось без сенсу- розчинюся»… Потім сиділи вже за одним столом. Провів тебе. Веселі посмішки, жарти. Марта з Андрієм пішли до своєї половини будиночку, ти зайшла до моєї. У якийсь момент мені здалося, що хтось делікатно стукає у вікно. Сиділи, розмовляли. Зробилося пізно, вияснилося, що не маєш де спати.  Марта пішла спати до Андрія, а ти перебралася до неї, за стіною. Довго ще розмовляли, лежачи вже у ліжках, кожен – у своєму.

   Потім я раптом почув якийсь шум, стукіт, можливо шепіт.

   - Хто там є у тебе? – сказав – впусти мене, мушу побачити на власні очі, що нікого нема. Даю слово що зараз ввійду.

   Ти відкрила двері, пояснення і заперечення не допомогли. Зайшов, перевірив кімнату. Не було нікого. Повернувся до себе.

   Довго, дуже довго не міг заснути. Чому подумав, що вже після першого дня знайомства залишишся зі мною?

   Знову захищаюся. Все моє життя є захистом, боротьбою. Що маю з цього? Хто мені повірить?

Образ перший. Нарешті з ранку сонце. Сліпило очі. Високі сосни кидали тінь. Розігрітий променями сонця будинок пахнув хвоєю. З далека шуміло море. Впоралися з ранку швидко зі сніданком, і вже о 9:30, з лежаками брели по піску до моря. Запхана в двері будинку картка мала бути інформацією для тебе, де нас шукати. Інструкція була досить детальною, тож знайшла нас швидко і буз клопоту.

   Море. Хвилі  б’ються об берег, охоплюючи своїми холодними обімами щоразу ширший і ширший шмат пляжу. Солодке лінивство. Зручно вмостившись на лежаку, занурив ноги у гарячий пісок, відкинув голову назад. Тихий шум хвиль, ласкаве сонце. Марта побігла назустріч стрімким хвилям, потягнула за собою Андрія, потім і ти до них долучилася. Я залишився на березі.  Поверталися веселими. Твоє тіло було холодне, з краплинами води. Мої руки на твоїх бедрах, твоєму животі і грудях. «Маєш красиве тіло» - промовив я, не зважаючи на Андрія і Марту. Море і ти… твої слова.