РОЗДІЛ 3

            Ця ніч також видалась для Анни неспокійною. Дивні сни знову переслідували її. Цього разу вона опинилась на полі бою. Картинка була розмита, дівчина не бачила облич людей, але умовно їх могла поділити на три групи, світлі, темні і сірі. Саме в одяг таких кольорів вони були одягнені. Але їх тут було не так багато, поле просто кишіло огидними істотами, які лише дуже віддалено нагадували людей. Ці потвори кидались на темних і світлих, намагалися їх роздерти на шматки. 

Сірих було найменше, вони майже не приймали участі в бою, здебільшого просто спостерігали і тільки коли комусь з темних чи світлих вдавалося прорватися до них через натовп потвор, вони ставали до бою. 

            Повітря просякло смородом крові та розірваних нутрощів. Аня чудово розуміла, що це звичайнісінький сон, але цей жахливий запах вона все одно відчувала, так що різало очі, і почало нудити. Її розум захватив гнів. Дівчина не знала причин цієї битви, але чомусь інстинктивно обрала сторону темних і світлих, до сірих же відчувала тільки відразу. Її нутро бажало стати до бою і знищувати ворогів.

Несподівано над полем бою здійнялося зелене сяйво. Потвори, всі як одна, пронизливо заверещали і миттєво попадали замертво. Сірі залишилися без своєї армії, вони не очікували такого, виглядали розгубленими. Хтось намагався втекти. Але темні і світлі не дали їм цього зробити. Знищення потвор неначе відкрило їм друге дихання. Вони кинулись на сірих з неймовірним запалом, тепер чисельна перевага була на їхньому боці. 

Аня одночасно відчувала неймовірне полегшення і жахливий смуток. Здавалось, що вона за одну мить втратила всіх своїх близьких. Це відчуття тільки підсилювало її гнів і ненависть до сірих. Вона радісно спостерігала як вони гинули один за одним. Нікому не вдалося втекти. Над полем пролунав радісний крик перемоги. 

Дівчина прокинулася в холодному поту. Це ж треба, таке наснилось. Її сновидіння було настільки реалістичним, що здавалося той сморід все ще залишився в носі. Аня не відразу зрозуміла, що її просто колотить від гніву, який вона так сильно відчувала уві сні. Їй знову довелося пити заспокійливе. Події минулої ночі почали повторюватися. Вона так само занадто близько до серця прийняла дурнуватий сон, так само не могла через це заснути. Для повного відтворення минулої ночі не вистачає тільки Дена. Аня аж здригнулася від згадки про нього. 

Вона взяла телефон, щоб перевірити час і відразу ледь його не впустила. На екрані світилося повідомлення від Дениса. Він, наче нічого і не сталося, кинув їй фотку нових колонок, які мріяв давно купити. І все, ніяких згадок про вчорашню ніч, поцілунок, його втечу. Аня заблокувала телефон і кинула його на ліжко подалі від себе. Відповідати зраз не хотілося, почекає до ранку, або навіть і до вечора. 

Вона зручно вляглась і намагалася заснути. В голові кишіли думки. Все ж таки у неї була неймовірно дивна реакція на поцілунок. В її уяві це було зовсім не так. Вона мріяла, що перший поцілунок з Денисом буде романтичним, неймовірним, від якого просто знесе голову, а по факту вона відчула тільки нудоту і відразу. Можливо ці відчуття викликані не самим поцілунком, а ситуацією, але все одно якось дивно. З цими думками Анна і провалилась у сон. Цього разу обійшлось без сновидінь. 

Наступний день був не кращим за попередній. Спати хотілось неймовірно, воно й не дивно, дві безсонні ночі зробили з неї в’ялий овоч. Але як би там не було “улюблену” роботу ніхто не відміняв. Аня розуміла, що її звільнення не за горами, вона досить швидко може залишитись без роботи і грошей, тому вирішила вже сьогодні підшукати собі пару вакансій. 

В офісі вона з’явилась перша, якщо не враховувати охоронця. Увімкнувши комп’ютер, дівчина відразу почала моніторити сайти з вакансіями. Проте її завзяття вистачило ненадовго, нічого цікавого вона не знайшла. А з початком робочого дня це заняття взагалі довелося відкласти до вечора, адже з самого ранку на неї звалилося багато роботи. Вона навіть пропустила обід, вищому керівництву терміново потрібен був звіт. Насправді робити його мав Юрій Анатолійович, але Аня навіть і не намагалася дати йому доручення, все одно не зробить, а якщо і спробує, то все одно доведеться переробляти, а часу на це не було. 

Дівчина чудово розуміла, що вчиняє неправильно. Кожен повинен робити свою роботу, але… Вона навіть не могла пояснити в чому саме полягає це “але” крім її власної дурнуватості. 

Звіт був готовий вчасно. З головного офісу навіть подзвонили і подякували за оперативність, дякували правда Юрію, адже виконавцем мав бути саме він. Проте на такі нюанси Анна не звертала уваги, в роботі головне результат, а все інше не має значення. 

Робочий день добігав до свого логічного завершення. Аня потягнулася в кріслі і зрозуміла, що пора хоч кави випити, адже у неї з вчорашнього дня не було і крихти в роті. Варто було їй вийти з кабінету, Юрій Анатолійович відразу активізувався. 

- Добре ця дівка влаштувалася, прийшла з ранку, весь день проспала в кабінеті, можна і додому йти, вчора взагалі запізнилась, а потім ще й втекла з роботи, а зарплата капає, - роблячи вигляд, що її не помічає, розказував пан Юрій іншим колегам, які з дурнуватими посмішками його уважно слухали.   

Аня також чудово чула його слова, але вирішила просто проігнорувати, намагаючись відтягнути пряму сутичку і наступну скаргу. Вона мовчки налила собі каву і збиралася повернутися в кабінет, але Юрій Анатолійович перегородив їй дорогу. 

- Може хоч трохи совісті матимеш, поясниш колективу, який змушений виконувати твою роботу, де ти шляєшся? - з гиденькою посмішкою запитав він.