Я -спадкова відьма... Біжіть!!!

Розділ 8. Вечеря. Частина 1

- Схоже, відпочинок відкладається. - винувато сказав він розчаровано проводжаючи поглядом дворецького. Напевно... Не знаю я на якій він посаді, але нехай буде дворецьким.

- Не хвилюйся, все добре. - посміхнулася.

- Зараз, швидко розберімося в чому справа і підемо, нарешті в кімнату.

- Угу.- погодилася я і ми вирушили до кабінету Корнела. А поки ми йдемо, задам но я питання, що цікавить мене.

- Артуре, а звідки він дізнався моє ім'я?

- Альберт? - Я кивнула. - Так, ти зараз на слуху у всіх мешканців замку. Скоро, навколо твоєї персони, легенди складатимуть і в тому, що прислуга знає, як тебе звуть, нічого дивного.

- Але чому? - Вигукнула, не розуміючи звідки взявся такий ажіотаж навколо моєї, дуже скромної персони.

- А як, ти думаєш? - хитро, глянув на мене.

- Не знаю. В мене немає варіантів. - розгублено пробурмотіла. Може у них супер- скроросні плітки і всі вже знають, як ми танцювали на площі? З пікантними подробицями і чіткими моментами. Все ж світ магії, хто їх знає?

-  Що зовсім? Ну добре не мучатиму тебе. Насправді все дуже просто. Ти - невідомо звідки взялася, неймовірно красива дівчина і вже наречена Генерала. І справа не лише у моїй посаді, а й у репутації. Ніхто, не хоче виходити, за жорсткого, байдужого і тим більше з потворністю на обличчі чоловіка. І навіть те, що я Генерал і дуже багатий, не особливо приваблює панночок, що мешкають тут, змушуючи обходити стороною. Я знаю, що ти так не вважаєш, але більшість іншої думки. - побачивши як я вже зібралася заперечувати, поквапився він загасити мій запал. - І чесно кажучи, я радий, що так все склалося. Не люблю, коли довкола в'ються лицемірні люди, це втомлює, а так вони тримаються на відстані. Ну, майже всі... - Останню фразу, він прошепотів так тихо, що я не зовсім розчула, але не уточнювала, так як сенс зрозуміла. Значіть хтось все таки є, але він не хоче говорити. Ну, це не страшно, встигну дізнатись. Я нікуди не поспішаю так, що часу хоч вкривайся.

- Ну і дурні. - все ж таки вигукнула я, обіймаючи Артура за шию.- Такий подарунок упустили. А тепер, їм і подавно нічого не світить. Я, - своїм не ділюся!

- Ти ж, моя маленька власниця.- ласкаво прошепотів він і цмокнула мене в плече, єдине до чого тягнувся, тому що я продовжувала його обіймати.

Називати мене маленькою, з моїми розмірами, може тільки цей неймовірний чоловік, що тримає мене так, наче я Дюймовочка і неважливо, що будь-який інший, у житті так би не подумав. Хоча, на тлі такого воїна як Артур, дівчина як я, і справді здається маленькою. Відірвала своє обличчя від шиї чоловіка і побачила, що ми вже майже прийшли і попереду, видно двері кабінету Імператора. І знову я прошляпила всю дорогу! Постукавши, Артур, дочекався дозволу і так і увійшов, зі мною на руках і не збираючись відпускати.

- Оце так! Де це вас так потріпало? - це було перше, що запитав Корнел, коли ми увійшли і він підняв обличчя від паперів. Його вираз був як у дитини, яка прагне подробиць. Очі по п'ять копійок, зацікавлено поблискували і губи розтягнуті в усмішку. Ех, не уникнути нам допиту, хоча розповідати взагалі те й нічого.

- До речі, Анастасія тобі йде ця сукня.- Ага, знаю я як зараз виглядаю. Ну, точно не писана красуня, скоріше вже я така ж сама як і була вранці.-  Ну, так, що у вас трапилося?- Коли ми сіли в крісло, точніше Артур у крісло, а я на його коліна, поцікавився нетерпляче Імператор.

- Дякую. - подякувала за комплімент вставивши таки слово.

 Артур виклав усе, що з нами за сьогодні трапилося, зокрема про наш феєричний танець. На цьому моменті, як би я не вмовляла себе, але все одно почервоніла. До сих-пір по тілу мурашки від того полум'я яке захопило нас у танці. Ох, останнім часом я стала надто емоційною. З чого б це?

- Нічого ви так, сходили по магазинам. Ех, я теж так хочу, набридли всі ці папірці. Але на жаль, я не можу як ви, взяти і піти в місто, потанцювати. - сумно промовив він, відкидаючись на спинку крісла. Не щастить же Імператорам все таки, ніякого особистого простору. Як добре, що мій Артур Генерал у нього все ж більше вільного часу.

- Буде тобі журитися, це твоя робота! Але, може ти все ж таки поясниш нам, для чого покликав. Ми хотіли відпочити, після такого енергійного дня, - пожурив його Артур.

Дивно, їхні стосунки мене вражають, Артур хоч і Генерал, але дорікати Імператору за його вчинки, це понад моє розуміння. Оце дружба, ніякі титули їм не завада.

- Ах да. Вибач. Я просто хотів вас попередити, щоб потім не було несподіваних сюрпризів.- щось не дуже він виглядає присоромленим, а ось, що за сюрпризи нас чекають цікаво.

- Про що? -  Артур насторожився, несвідомо притискаючи мене сильніше. Ласкаво погладжую долоню на своїй талії намагаючись так його трохи заспокоїти. Здається допомогло, він послабив хватку і з вдячністю кинув на мене погляд.

- Ти просто вражаючим чином на нього впливаєш, Анастасія і явно на краще.- я тільки посміхнулася, на слова Корнела, що спостерігав за нами. Мені в останній час це настільки часто говорять, що стає аж цікаво яким же мій чоловік був раніше.

- Не відволікайся! Так, про що ти хотів нас попередити? - Артур зупинив хід моїх думок і я з цікавістю подивилась на правителя.

- Щось, ми весь час ідемо не в той бік. Справа в тому, що мене засипали запитаннями про тебе, Насте. Звичайно не прямо, але...

- Про мене? - Не одразу повірила. Я ще не встигла нічого накоїти, з якого б то дива Імператора турбують на рахунок мене? 

- Я ж, тобі казав. - шепнули мені на вухо. Так справа у наших відносинах? Що ж вони всі такі зацікавлені то? - І що ж вони хотіли дізнатись?

- А ти сам, наче не знаєш. Хто вона? Звідки взялася? Як стала твоєю нареченою? Чому весь цей час ховалася і не виходила у світ? Хто її рідня? З якого вона роду? І так далі по списку. 

- Невже вони думали, що зможуть чогось цим домогтися? - здивувався Артур іронічно посміхаючись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше