Розділ 5. Пристрасть. Частина 1

- Покажи. Покажи будь-ласка. Ну, Артурчик! - я нила немов маленька дівчинка ігноруючи усмішки Артура і поблажливі погляди дорослого на невгамовне дитя витівки якого йому на радість.

- Гаразд. Ось, дивись, тільки не чіпай. - Він поставив кошики і розтегнув сорочку, починаючи її знімати.

- Чому це? - я насупилась тим неміння, не примкнула можливістю, помилуватися тілом коханого. Одне іншому не заважає.

- Зіб'ється аура і перенесення буде збоїти, а це дуже небезпечно, доведеться налаштовувати новий маячок.- повчально пояснив він, залишаючись з голим торсом.

- Зрозуміло .- що нічого не зрозуміло та й пофіг. Зараз, мене цікавить дещо інше. Я прям бачу, як по моєму підборіддю тече слинка з розкритого рота. Я вже потягла руку до налитих м'язів, що б насолодитися їхньою пружністю, але мене перехопили і потягнули вгору і вбік, рівно до плеча.

- Трохи не там, Анастасія. - хрипко прокоментував свої та мої дії, Артур.

Простеживши за рукою я побачила красивий браслет, що переливався всіма кольорами веселки, з рубіном посередині, щільно охоплюючий біцепс.

- Гарно.- шепнула, торкаючись до шкіри поряд з прикрасою, не забуваючи про недоторканність цього предмета. Зрозуміло, чому він одягнув його там, під сорочкою і камзолом ніхто не зможе доторкнутися, дуже зручний вибір.

- Так. Ідемо далі?

- Так, пішли. - Підхопивши кожен своє, ми продовжили шлях у бік, звідки лунав звук падаючої води. З кожним нашим кроком він ставав все гучнішим, поки не став настільки гучним, що я саму себе перестала чути, тому будь-які розмови довелося припинити.

Озираючись у далечінь крізь кущі і хащі я бачила обриси пейзажу. Нарешті вибравшись із підліску, ми опинилися на великій галявині з низькою травою та польовими квіточками. Від краси, що відкрилася, дух захопило.

Артур привів мене до водоспаду. Неймовірно. Вперше бачу це диво природи наживо, а не на екрані телевізора. Величезне блакитне озеро в якому відбивалися промені сонця, ламаючись і розфарбовуючи воду. Воно з одного боку, оточене пляжем з білих пісків, а з іншого горою з котрої і падала вода. Не дуже великий, метрів п'ять - шість, але дуже красивий. Його русло виляло з боку в бік, стікаючи по каміні і схилам. Його оточували дерева і мох, красивого зеленого кольору. Вода була дуже чиста і прозора, тому я легко змогла розглянути за шаром падаючої води, темну пляму.

- Там, що печера? - мені довелося кричати в саме вухо Артура, що б він зміг почути мої слова, тому ми відійшли на інший бік водойми, в тінь під розлогі гілки дерева, де шум уже був недуже і ми могли спокійно розмовляти, навіть якщо підійдемо до води, так як водоспад був із протилежної.

- Там є печера за водоспадом? - повторила питання.

- Так. Ми потім і до неї зайдемо. А зараз озирнись тут. Тобі подобатися? - Він поклав кошики і взявся вправно розстелювати ковдри, що ми взяли з собою.

- Дуже .- я широко посміхалася, допомагаючи чоловікові і дістаючи все добро, що нам зібрали дівчата. Там же, я знайшла кілька пляшок мого улюбленого вина.

- Тоді ми ще не раз повернемося сюди.- сказав наречений, спостерігаючи за кожною моєю дією дивним поглядом.

- Правда? - Підняла голову, міцніше притискаючи до грудей пляшку.

- Обіцяю, - кивнув він старанно відводячи погляд від місця, до якого я притискала напій.

- Спасибі.- щасливо посміхалася, сідаючи зручніше перед цим роззувшись. Артур повторив за мною і вже через кілька хвилин ми наповнювали шлунки, насолоджуючись красою тутешньої природи і смаком алкоголю.

- Скільки ми можемо тут пробути? У тебе немає, жодних важливих справ? - Як же хочеться залишитися тут по довше і подивитися на захід сонця.

- У нас у розпорядженні весь день та ніч. Всі справи я переробив так, що можеш не хвилюватися і розслабитися. - порадував мене чоловік, такою прекрасною новиною.

- Єхааа ... - я схопилася на ноги і радісно стрибала на місці наспівуючи веселий мотив.

- Як, на рахунок скупатися? Ти ж одягла купальник? - Мене обійняли зупиняючи і притиснули до себе. Закопавшись обличчям у розпатлане волосся, прошепотів на вухо, запускаючи хвилю мурашок.

- Я всіма кінцівками за. Купальник на мені і готовий до експлуатації. - Заграваючи рухала бровами, багато значно відтягнула пальцем шлейку комбінезончика.

- Тоді поспішимо. - хрипко зітхнув він, не відриваючи погляду від моєї руки на одежині.

- Я то не проти, але може відпустиш?- глузливо уточнила майстерно вигнувши брову, поглядом вказуючи на те, що все ще перебуваю в його міцних обіймах.

Його мученицьке зітхання змусило мене розреготатися, а нахмурені брови і явно складний розумовий процес, що відбився на його обличчі, ледве мене до істерії не довели.

- МММ ... Ні! - Щось для себе вирішивши відповів Арті, притискаючи мене ще міцніше і не встигла я до пуття здивуватися як він втягує мене в пристрасний і перспективний поцілунок. Але тільки розійшлася, як він припинився і чоловік вдоволено зітхнувши, чомусь кивнув і відійшовши на кілька кроків, відвернувся почавши роздягатися. Здихнувши, пішла за ним і теж почала роздягатися.

Коли на моєму шляху до водички залишилася лише блузка, почула гучний сплеск і бовтання, що послідкували за ним. Це Артур, вирішив із розгону злетіти в озеро і вже був на середині водойми. Але помітивши, що я вже готова і підхожу до берега, щоб залізти, поплив назад до мене. З усмішкою спостерігаючи за ним, вмостився на край з невеликим урвищем і спустила ноги в теплу воду.

Артур, плив повільно, а його погляд з бажанням оглядав мої ноги, поволі піднімаючись вище і вище. У моїй голові спливла картина з мультика "Мадагаскар", із бегемот Мото-Мото і та сама його фірмова пісенька, так і звучала в міру того, як Арті наближався:

"Люблю великих,

Люблю товстеньких,

Люблю великих,

Люблю пухкеньких”.

- Ти ж умієш плавати? Пробач я повинен був дізнатися про це раніше. - Чоловік був уже біля мене і піднявся на весь свій зріст, височіючи над сидячою мною, закривши своєю могутньою спиною сонце. Вода була йому нижча за пупок, хоча він стояв біля берега схоже там досить глибоко з самого початку.