Розділ 13. Щастя. Частина 3

Мерехтливий вогник спотворений потоком води привернув мою увагу не на жарт. Інтерес дослідника захопив мене блискавично змушуючи у передчутті дивитись на нареченого.

- Артур, як туди можна пройти, не заходячи у воду? Хоча, якщо потрібно, я не проти і поплавати. - Мій голос тремтів від нетерпіння.

Його губи розтягнулися в широку посмішку. Реготаючи з мого виразу обличчя, він сів і ніжно поцілував у скроню, а потім встав зі мною на руках. Я здивовано зазирнула в його очі чекаючи пояснень, але побачила лише чортенят танцюючих ламбаду в синьому полум'ї. Підозрювано примружившись я присунулася ближче до його обличчя і відкрила рот набравши побільше повітря в легені, готова поставити наступне запитання, як мої очі несподівано закрила велика чоловіча долоня. Я вражена цим вчинком закрила рота, але вже через мить, коли огляд став знову відкритим, моя щелепа полетіла вниз, прямо до ніг мого неймовірного чоловіка. Здуріти можна. Сказати, що я здивована ​​це нічого не сказати.

- Як тобі, Карамелько? - Артур продовжував тримати мене на руках, уважно розглядаючи моє обличчя. Але якби він цього не робив, мені здаватися я б сіла там же.

- Я... Знаєш... Скажу одне, твій сюрприз удався на славу.

- Я радий. Озирнешся? - Артур, опустив мене на землю, усміхаючись моєму захвату.

- Ага.- я ніби перебуваючи в трансі, заворожено оглядала печеру мацаючи, все до чого дотягувалася. І такого було багато. Дуже.

Те мерехтіння, що так привернув мою увагу, виявилося невеликими світильниками, що були на вході до печери. Артур, переніс нас прямо всередину. Класна все-таки штука цей маячок, так як якби не він, ми навряд чи потрапили б усередину, без належного спорядження. А вся справа в тому, що вхід у печеру якраз нормальний, ось тільки після лише метра два вільного краю, а далі лише обрив прямо до дна печери там, де ми і знаходилися. Вхід же був високо і так вибратись не вийде.

Ну і добре, в мене є Артур, а в нього артефакти, викарабкаємося. Так, що тут, у нас, ще є. Дно печери завбачливо було вкрите товстим шаром моху. Теплим і сухим, так, що мої голі стопи зовсім не мерзли. Скосилася на задоволеного Артура. Явно він постарався і коли встиг?

Усміхнулася чоловікові і вирушила досліджувати. Стіни були холодними і на них вздовж усього простору висіли такі ж світильники як і на вході, оскільки стеля була занадто високою. Пройшовши трохи вглиб я потрапила в тонель, стеля була вже не така висока, а стіни звузилися і привели мене в глухий кут, який обставили як спальню.

На піднесенні з моху був матрац і акуратно складені ковдри з подушками. Навколо літали магічні вогники, плаваючи в повітрі і створюючи неймовірну атмосферу. Ззаду пролунали кроки і мій Генерал з нашими кошиками, обійшовши захоплено застиглу мене, розставив поклажі. Судячи з чого, він зібрав усі наші речі.

- Ця печера прихистить нас сьогоднішньої ночі, якщо ти не проти. - Він подивився на мене лагідним поглядом.

- Тобто ми залишаємося тут на ніч? - Я все ще трохи в прибитому стані, тому туго до.ходить.

- Правильно. - Він усміхнувся і підійшов ближче.

- Ух, ти. Я зовсім не проти. Це ж так класно. - Я була дуже рада і дуже хотіла дізнатися, як це спати в печері.

А далі були лише ми, наші голоси, та наша пристрасть. Ми згоряли і поверталися назад знову і знову, полюбляючи один одного всю ніч. Відірватися було не під силу, ми любили та вивчали насолоджуючись. Це було чудово, нестримно гаряче та неповторно. Лише на світанку ми обезсилені заснули в обіймах один одного, що б прокинутися через кілька годин і почати збиратися до палацу. Артур має обов'язки і він не може надовго зникнути з палацу, як би цього нам не хотілось. Але ми пообіцяли один одному, що ще обов'язково повернимося і якнайшвидше. Ми зібрали всі свої майна одягнулися і зараз стояли на березі озера. Я дивилася навколо та насолоджувалася краєвидом лісу. Його енергією та атмосферою.

-Артур, я хочу з'їздити в ліс. - Ця думка прийшла раптово, але я знала, що мені це потрібно.

-Що? - Він незрозуміло повернувся до мене і поклав кошики назад на землю. Ми вже збиралися йти і Артур чекав лише на мене.

- Я дуже хочу побувати у вашому лісі з дослідницького інтересу. - я підійшла до чоловіка і взяла його долоню, заглядаючи в очі ніби кіт із Шрека.

-І що ж ти зігралася там робити? - Зітхнувши спитав він. Тим не менш, незважаючи на те, що він явно не в захваті від моєї заяви його губи були розтягнуті в посмішці.

- Трави збирати. - Просто відповіла з широкою либою від вуха до вуха.

-Трави? - Він був дуже здивований і хмурився не розуміючи навіщо мені це.

-Ага.- Я активно закивала, що аж голова закружляла.

-Як же ти їх збирати будеш, якщо не знаєш які трави лікувальні, а до яких краще і зовсім не наближатися? - Він скептично подивився на мене. Я і сама це розуміла, але мені потрібні ті трави, що я зберу і приготую сама, вже вибачте, але такі ось ми відьми. Нам усе тільки своє потрібне.

- Ну, Артуре. Ну, будь ласка. - я конючила немов дитина смикаючи його за рукав і переступаючи з ноги на ногу. На війні всі засоби хороші. Мені ж все одно нічого робити в цьому замку, а перетинатися з тими ледями теж не хочеться, тому краще варіанта ніж поїхати в ліс за травами, а після засісти в лабораторній поки Артур працює, я не бачу.

- Гаразд, але тільки з нами поїде Лерой, вже хто-хто, а він точно знає всі рослини наших лісів і не дасть тобі взяти щось небезпечне. - справедливо і логічно.

-Ура. Спасибі, мій хороший. Я давно знала, що ти найкращий. - я підстрибнула і повиснувши на шиї чоловіка смачно чмокнула його в щоку. Він посміюючись зсадив мене і підхопивши кошики, поглянув.

-Давай, йди сюди, підлиза, пора повертатися.- я посміхнулася і обійнявши чоловіка за торс сховала обличчя на його грудях.

Ми перенеслися прямо до нас у вітальню. Я спостерігала як Артур віддає кошики Мії з дівчатками і нетерпляче перетоптувала з ноги на ногу. Нервово й трепетно ​​сховала музичну зірку до себе в шухлядку в гардеробній, знову прилаштовуючись біля чоловіка. Думаю ми обов'язково її використаємо ще, мені подобається танцювати. Особливо із ним. Генерал поглядав на мене з усмішкою, але нічого не питав, а я ходила за ним хвостиком не знаючи чим зайнятися. Стук у двері змусив зупинити таку захоплюючу розвагу.