Я стану твоїм сонцем

Розділ 9

Настав вечір суботи.

    Мама ще вранці вручила коробку з новою сукнею, яку купила спеціально для вечірки. Все гадала, коли встигла. Мало того, вона ще й змовилась з Ліною і та прийшла допомогти мені зробити зачіску й макіяж.

     Поки подруга возилась зі мною, замріяно розповідала про Сема та його чесноти. Хоч я і так кожен день це вислуховую. І що він зробив з Ліною? Помітила, що з Єгором, своїм колишнім, подруга такою не була, часто ходила засмучена, а зараз порхає, наче, має крила. Але у них все лиш почалось, поки відчувають ейфорію, та що буде в майбутньому, коли доведеться зіткнутись з реальністю і всіма її проблемами?

-    Ну все, далі ти сама. За мною скоро заїде Сем, нам слід бути у нього раніше за всіх, все-таки це ж він збирає гостей.

-    Зачекай, - зупинила її, в мене з’явились питання  – А в честь чого взагалі ця вечірка?


-    Хеловін, - просто відповіла Ліна.

    Зиркнула на себе у дзеркало, потім перевела погляд на подругу.

-    А тобі не здається, що мій образ трохи не відповідає цій вечірці?!

-    Все добре, ти маєш бути найгарнішою, - запевнила вона, обійняла похапцем і побігла до себе.

    Ні, так не піде. Якщо мене змушують йти на цю вечірку, значить я сама виберу образ. Найгарніша… усміхнулась. Розтерла по обличчю помаду, взяла чорний олівець, та спотворила очі. А Ліна так пишалась своєю роботою. Навіть стало її шкода. Нічого вона буде зайнята своїм Семом і не помітить.

    Несподівано стало весело. А я ж навіть і не очікувала отримати від силою нав’язаної зустрічі задоволення. Уважно оглянула себе в дзеркало. Ніжно блакитна сукня довжиною до колін, сюди зовсім не личила, але мама старалась, тому хай буде. Просто потрібно доповнити образ. Озирнулась. На допомогу прийшла коробка для рукоділля. Увагу привернув білий фатин, який ми використовуємо для виготовлення бантів і квітів. Вималювався образ – мертва наречена. В цьому навіть якийсь сенс є.

    Нашвидкуруч змайструвала фату та прикріпила її на кучері, над якими Ліна так довго возилась. Знайшла білу крейду, та обмалювала щоки, щоб ще більше відповідати образу.Гірше й бути не могло.

    Пролунав дзвінок в двері. Мама вигукнула з порогу щоб я виходила, так як уже прибув Дем’ян. А я все гадала як він зі мною зв’яжеться. Значить, хтось дав йому адресу. Хто це міг бути: мама чи Ліна. Та вже не важливо.

    Взула черевички на високих підборах, ще раз глянула на себе в дзеркало. Мені так сподобалось своє творіння. Посміхнулась своєму зображенню.

    Зайшла мама, мабуть, бажала пришвидшити, та одразу ж забула, що хотіла сказати. Я її нажахала. На обличчі відобразився шок.

-    Мам з тобою все добре?

-    Що це таке? – розвела вона руками.


-    Хеловін мамо, Хеловін. – чмокнула її в щоку і прихопила пальто. – Бувай, люблю тебе. Буду пізно, як ти й хотіла, тому не чекай.

І що це на мене найшло? Такого хорошого настрою вже не було давненько. В передчутті чогось ще цікавішого, покрокувала до свого «кавалера».

-    Ну привіт, – сказала я зухвало.

    Він аж роззявив рот від здивування. Сказати, що я його збентежила, це нічого не сказати. Сам то він був одягнений як завжди - ідеально й контраст між нами просто разючий. Вигляд Дем’яна мене розсмішив, я підступно усміхнулась. І це наче привело його до тями, посмішка розпливлась по його обличчю, здалось, ніби він усміхається навіть очима.

-    Страшно прекрасна.

    Цими словами нахабний мажор і зруйнував мій тріумф. Настрій погіршився, посмішки і сліду не залишилось.

-    Ходімо. - буркнула я і попрямувала сходами.

    Дем’ян обігнав мене вже на вулиці та поспішив відчинити дверцята автомобіля.

    Яка галантність! Я демонстративно закотила очі. Він вдав, що не помітив.

    Всівшись за кермо мій «кавалер» ще раз зиркнув на мене не приховуючи вдоволення.

-    Виглядаєш дійсно неперевершено.

    Я мовчала. Годі злитись. Отримуй задоволення від цього вечора. Хто він такий, щоб псувати настрій!

    Рушили і я зловила себе на думці, що не знаю куди ми їдемо і куди він мене везе. Виходить я повністю йому довірилась і знаходжусь у його владі. По спині пробіг холодок. Панікую. Несвідомо з острахом зиркаю на нього. Що я взагалі тут роблю? Починаю глибоко вдихати, чомусь стало надто жарко.

-    Що з тобою?

    Він помітив мою паніку і від цього стало ще гірше. Здається, у мене навіть руки почали тремтіти.

-    Може зупинитись?

-    Ні, все добре.

    Я постаралась не видати страху, та голос чутно тремтів. Починаю дихати більш розмірено. Рахую вдихи і видихи щоб відволіктись. Відчуваю як знову нахлинула паніка. Озираюсь. Навколо будинки і люди. Це трішки мене заспокоїло. Пробую злегка розслабитись.

-    Я ж бачу, що тобі не добре?

    Він все відставав зі своїми питаннями. Потрібно перевести розмову на щось інше.

-    А куди ми прямуємо. Ти що везеш мене за місто?

-    Так, Сем живе за містом. Скоро прибудемо.

    Від страху потемніло в очах. Знову рахую, тільки вже удари серця. Воно чомусь стукотить в шаленому ритмі.

-    Як твоя мама? Їй вже краще?

-    Так, уже все добре.

    Трішки відволіклась. А за віном на зміну міському краєвиду, з його багатоповерхівками, прийшли розкішні менші будинки, якісь поля і навіть насадження дерев. Значить скоро будемо в місці призначення. Помічаю, що надто цупко вчепилась в підлокітник, аж пальці побіліли. Пробую розслабити руку. Хоч би він нічого не помітив.

    Нарешті приїхали і я ледь не на ходу вистрибнула з автомобіля, але зачепилась своєю імпровізованою фатою за сидіння, це мене призупинило. Рвонула легку тканину вже на ходу. Вдихаю вечірню прохолоду, повністю заспокоюючись і помічаю, як мій супроводжуючий дивно вдивляється мені в обличчя. Складалось враження, що я інопланетна істота, яку він ніколи не бачив.

-    Ми так і будем тут стояти, чи все ж ввійдем всередину?

    Мій різкий тон, змусив Дем’яна поквапитись.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше