Глава 16

Марат

Я видихнув і розслаблено відкинувся на спинку м’якого крісла. Не зміг все-таки втриматися, надто вже вродливою і спокусливою виявилася дівчина. Ще на фотографіях зазначив округлість її форм, пухкі губи й величезні чорні очі, але на ділі виявилася навіть кращою.

Відкладаю вбік телефон і роблю ще одну затяжку. Останню. І так засидівся, Христина напевно вже чекає мене на білих простирадлах. Гольдману наш зв’язок точно не сподобається, але пішов він до біса. Усе йде за планом попри те, що ми опинилися в повній ямі, щоправда, через кілька днів усе може кардинально змінитися.

Я підіймаюся з крісла й виходжу з кабінету, швидким кроком йду до дверей своєї спальні, ривком відчиняю їх і різко зупиняюся, бо Христини тут немає. Вперта.

Чомусь факт її відсутності в моєму ліжку викликає всередині мене розчарування, але вриватися в її кімнату й вимагати повернутися до мене не збираюся. Це її рішення, сама ж шкодувати буде.

Усе ж заради цікавості відчиняю двері, що ведуть у ванну кімнату. Може, ніжиться в теплій воді? Але ні, тут навіть не видно слідів її перебування. Швидше за все, немов переляканий звір, відразу ж помчала до себе.

Я знімаю із себе одяг, що залишився, і стаю під душ. Змиваю піт і знову відчуваю бажання. У якийсь момент я навіть готовий послати все до біса й навідатися до неї, але вирішую, що своєю нестриманістю дам їй метод маніпуляції мною, тому падаю на ліжко й довго витріщаюсь у стелю, обдумуючи подальші свої плани. І тільки засинаю, як із кімнати навпроти долинає гучний заливистий дитячий плач. Нічого не маю проти дітей, але це одна з причин, чому я ще й досі не маю повноцінної сім’ї.

Я перевертаюся на бік і чекаю, коли ж мала заспокоїться, минає хвилина, дві, три, а рев, здається, стає ще голоснішим. Спати неможливо. З роздратуванням сідаю в ліжку. Намацую на краю ліжка піжамні штани й футболку, одягаю на себе, розминаю шию й, не поспішаючи, прямую в бік кімнати Христини.

Завмираю на кілька секунд перед дверима. Чути лише плач дитини, ніякого заспокійливого жіночого голосу. Для пристойності все ж стукаю й заглядаю всередину.

У кімнаті горить нічник, прямо біля ліжка, тому я з легкістю можу розгледіти заплакану Дашу посеред зім’ятих простирадл і ковдр. І все. Більше нікого.

— Гей, принцесо, а де твоя мама? — я абсолютно не знаю, як поводитися з дітьми, а такі крихітки мене дуже лякають, тому гадки не маю, як її заспокоїти. Лише сподіваюся, що Христина швидше повернеться. Спустилася до кухні води попити чи що?

Дівчинка повертає голову на мій голос, дивиться на мене своїми великими очима, на секунду замовкає, а коли розуміє, що я зовсім не той, кого вона хотіла б бачити, знову починає голосно плакати.

— Гей, гей, гей, нумо заспокойся, мама зараз повернеться, — я блукаю поглядом по кімнаті в пошуках якихось підказок, як впоратися з дитиною, але їх тут, як і очікувалося, немає.

Підходжу до ліжка, підіймаю з підлоги плюшевого зайця і простягаю дівчинці.

— Тримай свого друга.

Не допомагає.

— Гаразд, давай так, зараз разом підемо шукати твою маму. Ти ж хочеш до мами, так? — пильно дивлюся на неї й сам не помічаю того, що намагаюся вловити хоч якісь риси схожі зі мною. Тоді б усе було набагато простіше.

Я навмисне весь це час тримався на відстані з дитиною, щоб не звикати до неї й до думки про те, що вона може бути моєю дочкою. Прийде результат тесту, тоді остаточно зрозумію, як бути, а зараз краще нам не прив’язуватися одне до одного, інакше совість потім не заспокоїти.

— Мама, схоже, сховалася десь, але ми її обов’язково знайдемо. Даси мені руку?

Я простягаю до Даші долоню, вичікувально дивлюся на неї, мала раптом різко замовкає, недовірливо кліпає віями, її щоками стікають крапельки сліз і, мушу визнати, виглядає це настільки мило і зворушливо, що в горлі застрягає грудка, а в легенях закінчується повітря. Даша голосно гикає через те, що так довго плакала, розмазує своїми маленькими пальчиками вологу на очах, і поки в неї знов не почалася істерика, вирішую все ж переконати її піти зі мною.

— Давай, ходи до мене, спустимося в кухню, напевно, мама вирішила без нас схом’ячити вночі всі цукерки.

Даша дихає швидко-швидко, знову гикає, крутить головою на всі боки, дивиться на мене недовірливо, але здається — вкладає в мою долоню свою крихітну ручку, з довірою й надією заглядаючи мені в очі. І це перевертає все всередині мене. Я починаю усвідомлювати, що смішна маленька дівчинка, яка може виявитися моєю дочкою, страшенно беззахисна. Нікому уберегти її від бід і негараздів, ні зараз, ні, швидше за все, в майбутньому. Вона, ще сама того не знаючи, стала дорогою розмінною монетою в грі дорослих заможних людей, і тільки Христина всіх порве за дочку, чого не зроблю ні я, ні цей бовдур Андрій.

Я беру Дашу на руки, вона притискається до моїх грудей і заспокоюється. Щоб вона не боялася, коментую те, що роблю.

— Зараз ми відчинимо двері й спустимося в кухню…

Відчуваю себе недоумкуватим ідіотом, але спілкування з дітьми точно не моє. З ними потрібно як із дорослими або ж сюсюкатися як із цуценятами? Начебто вона вже не немовля, повинна все розуміти.

Спускаюся на перший поверх і прислухаюся до того, що відбувається в будинку. Тиша. Світло горить, але воно майже завжди увімкнене, тож зрозуміти, куди пішла Христина з першого погляду неможливо. У кухні її немає, у вітальні теж. Це починає дратувати, а ще Даша знову пхикає. Я проходжу повз вікна й помічаю відчинену у дворі хвіртку. Що за чорт? Неприємне передчуття пробирається під шкіру, але думки все ще не в змозі правильно сформуватися. Ні, Христина точно не втекла б, залишивши дитину в будинку. Швидше за все, засіла десь у кутку, намагаючись впоратися із сумлінням: секс зі мною вже точно не входив у її плани.