Глава 8

Воїн, який заніс над нею меча, раптом його випустив, здивовано і злякано дивлячись то на шамана, то на дівчину. Кей схиливши голову набік, смиренно посміхалася:

- Що, твої собаки не слухають господаря?

- Я наказав убити жалюгідну нікчему! Вбийте її негайно! - прогарчав розлючений шаман, топаючи на своїх воїнів. Але мечі знову впали до їхніх ніг.

Якась сила раптом наповнювала сталеве лезо неймовірною важкістю, від чого воїни не могли втримати їх неслухняними руками. Вони не змогли вразити її ані списом, ані ножем, жодна зброя не могла завдати їй шкоди. Кей наче була оточена потужною бронею, оповита коконом чиєїсь сили. Шаман бандерлогів не міг пробитися і дізнатися, що ж захищає її насправді, як і не зміг керувати нею.

- Добре, жінко, перевіримо, чи зможеш ти захищати інших чи тільки себе?! Я покажу тобі, що роблять бандерлоги з непокірними, а потім зроблю те саме з усіма твоїми одноплемінниками. Ведіть її за мною!

Її потягли за шаманом до місця битви, де красувався сам вождь бандерлогів. Такий же бридкий і огидний як усі його нещадні родичі.

- Воїни знайшли в джунглях жінку, яку я не можу розгадати. Її захищає незрозуміла для мене сила, - звернувся шаман до свого вождя, дивлячись на Кей з ненавистю.

Вождь зухвало посміхнувся, заговоривши з нею своїм мерзенним голосом:

- Дивись, жінко, на ці понівечені тіла тімереків! Невже ти думаєш, що ми не зможемо зламати якусь чужинку?! Твій час спливає, як і їх. Ось ці воїни із клану вовків. Вони ще живі, але помиратимуть повільно і болісно, – він показав рукою на тіло, що лежало неподалік. – Тебе може чекати та сама доля!

  Кей подивилася вбік і здригнулася… або це похитнулася сама земля…

Їм по плечі відрубали обидві руки, що стискали мечі. Воїни стікали кров'ю, терплячи жахливі муки, з кожною краплею життя з них повільно витикало. Чорна пелена застелила їй очі, піднімаючи в серці смерч горя, розпачу та крики жаху!!! Кей побачила... лежачого серед них... Алміра.

І небо впало на землю!

Кей, спотикаючись, підійшла до нього і подивилася коханому в очі. Вони таки побачилися як він їй і обіцяв. …Але востаннє.

Алмір ледь підняв залиті кров'ю повіки.

Біль, згасання та любов – ось що вона побачила наостанок у рідних очах. Нахилившись, Кей взяла меч із його відсіченої руки. Сила, що захищала її, ніби керувала і силою у її руках. З криком болю, Кей встромила меч у серце свого коханого чоловіка, рятуючи його від мук.

 Другим рухом вона, блискавично обернувшись, тим самим мечем знесла голову шаману, що стояв поруч, і третім рухом розпорола живіт вождю бандерлогів.

 - Ваш час минув, - промовила вона мертвим голосом, впустивши меч свого чоловіка.

Опустившись навколішки перед тілом Алміра, Кей підняла голову до неба і видала нелюдський крик, крик болю та глибокого розпачу. Вона впала йому на груди і заплакала, впускаючи в свою душу смерть.

Тепер бандерлоги залишилися без шамана та свого вождя. Без контролю влади, управління та захисту магічної сили. Їх войовничий дух здригнувся і тімереки ті, що ще залишилися живими, стали витісняти їх зі своїх територій. Буйволи та яструби билися за полеглих вовків із подвоєною люттю.

Залишки бандерлогів тікали без оглядки, а тімереки поверталися до селища заліковувати рани та ховати загиблих.

Кей невтішно плакала на тілі свого чоловіка. Підійшовши ближче, Тімобот і Едмар в пошані схилили голови біля тіла загиблого воїна.

Едмар обережно торкнув Кей за плече і вона кинула у їхній бік погляд сповнений болю та відчая.

- Звичайно, ви обидва живі, а він віддав за вас своє життя, - здригаючись усім тілом, прошепотіла дівчина.

- Кей, він віддав його за наш народ. Він був великим воїном і як воїн пав на полі бою.

- А чому ти не загинув, Темботе?! Сидів у кущах, захищений магією Едмара?

Едмар спробував підійти до неї, але вона раптом закричала страшним зміненим до невпізнання голосом:

- Не підходь до мене! Не смій торкатися мене! Ти знав, що у мене ріг, це ти керував мною! Це ти моїми руками вбив шамана, їхнього вождя і... мого Алміра! Ти все знав! Ти знав, що буде так, що він загине і не захистив його! – З ненавистю кричала Кей. - Я ненавиджу тебе, Едмаре! Я ненавиджу тебе!

Луна розносило її останні слова, хльостаючи Едмара по серцю і вдаряючи в скроні. Ще довго відлуння її голосу дзвеніло в його голові. Її очі повні болю і ненависті щохвилини стояли перед очима.

Тембот все ж таки спробував підняти її на ноги, але Кей виривалася і відштовхувала його, продовжуючи голосити:

- Ти не розумієш, це я вбила його… власноруч. Я встромила меч у його серце! Я так любила його, я так люблю його, Темботе! Я не зможу жити без нього, не хочу! Вбий мене, будь ласка, ну, будь ласка, допоможи мені позбутися цих мук! Вбий мене! - Кей чіплялася за його одяг, а Тембот відвертався від неї, щоб вона не бачила сліз у його очах, він не міг знайти слів, щоб заспокоїти її, не знав як допомогти.

- Я прошу тебе, вождю, подаруй мені свободу, дозволь з'єднатися з ним на небесах, убий мене. Не залишай мене жити з цим болем, будь ласка, Темботе.

Слухаючи її страшні слова, дивлячись на вбиту горем Кей, Едмар з мукою в голосі, звернувся до своїх воїнів:

- Віднесіть її до селища силою. Вона все одно зараз нічого не зрозуміє та не захоче слухати. Знайдіть когось із вовків, нехай вони не спускають з неї очей, щоб вона не наклала на себе руки. Алміра потрібно підготувати до поховання.

- А що робити з цими? - воїн кивнув на її колишню компанію з тренінгу, на хлопців, які тупо стояли в купі, опустивши голови.

- Зачиніть їх десь. Згодом ми розберемося, що з ними робити. Вони вийшли з-під впливу шамана бандерлогів і не розуміють, що з ними сталося, - наказав Едмар, поки інші воїни намагалися скрутити Кей, яка здавалося збожеволіла від горя.

…Життя перестало хвилювати її. Біль заповнив її існування, їй було байдуже, що відбувалося навколо, вона заплющувала очі і бачила перед собою тільки обличчя Алміра.