Глава 12

І тут, миттєво підкоряючись магічній силі, Тембот і Акай, блискавично вихопили приховані ножі, одночасно метнувши їх прямо в серце вождю та шаману бандерлогів, яких знерухомив Едмар своїм поглядом. Один із вігвамів спалахнув величезним смолоскипом, викинувши в небо хмару чорного диму, даючи сигнал, і загони тімереків кинулися зі своїх укриттів на ворожих вояків. Бандерлоги вискакували звідусіль, як скажені макаки. Тембот бився, прикриваючи собою Едмара. Акай схилився над Кей, що впала на землю, віддавши їй ріг, після чого кинувся на допомогу своїм вовкам.

Мотузки, що утримували тіло Едмара, спалахнули синім полум'ям, звільняючи його від пут. Він звалився вниз, не в змозі піднятися на скалічені ноги. Але він зміг підповзти до Кей і торкнутися її рукою. Вона підняла на нього свої змучені очі і слабо прошепотіла:

- Тобі зараз сила потрібніша. Захищай тімереків, адже вони теж борються за своїх коханих.

Знесилівши, Кей заплющила очі. Але вона чула цей страшний шум битви: гнівні голоси, крики вмираючих, свист стріл, скрегіт і удари мечів, сморід горілого селища. Тімереки щадили їхніх жінок та дітей, але нещадно знищували дорослих воїнів. Магічна сила Едмара захищала тімереків, роблячи їх невразливими для бандерлогів.

Нарешті, звуки бою почали стихати, бій у селищі закінчився, загони воїнів ще переслідували залишки втікачів, але це вже був кінець бандерлогів та повна перемога тімереків.

Кей розрізняла голоси Тембота та Акая, чула стогін Едмара, його вимогливий голос і знову стогін. Вони вправляли йому суглоби і під його керівництвом накладали на ноги фіксуючі пов'язки з міцних пагонів хея. Кей продовжувала лежати в тому ж положенні, долілиць, притулившись до землі, і у неї не тільки не було сил, дуже болів низ живота. Її малюк… із ним було щось не так. Злякано схлипнувши, вона спробувала поворухнутися. Сильні руки підхопили її і поставили на ноги, але вона повисла в нього на шиї:

- Акаю, я втрачаю дитину, - прошепотіла Кей посинілими губами.

Молодий вождь вовків швидко підхопив її на руки і підніс до місця, де лежав Едмар.

- Допоможи їй! - Вибагливо і схвильовано промовив, Акай. - Ти забрав сили не тільки у неї, а й у її дитини! Син Алміра не може загинути у цій битві! - І він поклав її поряд із ним.

Едмар перевернувся на бік і підтягнув її однією рукою до себе трохи ближче, наче обіймаючи, іншу руку поклав їй на живіт, і доторкнувшись до неї чолом нерозбірливо зашепотів молитву.

Біль вщух, але не минув. І сил не було навіть щоб сісти.

- Ми переночуємо тут, нам не можна її нести, - звернувся Едмар до тімереків. - Знайдіть квіти блізу і зробіть з них міцний відвар. Віднесіть Кей до вцілілого вігваму... і мене теж. Я ще встигну врятувати дитину, але Кей потрібно відлежатися хоча б до ранку.

Воїни обережно віднесли дівчину та свого шамана у вігвам бандерлогів, поклавши їх на ложі зі шкур.

Едмар дочекався поки всі вийдуть і опустять полог. Сидячи біля ніг Кей, він оголив їй живіт. Доторкнувшись до низу живота обома руками, Едмар схилився і дуже обережно почав дмухати їй у пуп, посилаючи життєву енергію ненародженому малюкові. Він бурмотів над нею старі заклинання, водив руками, змусив випити теплий відвар і наказав лежати нерухомо всю ніч.

- Тільки якщо ти будеш поряд зі мною, - прошепотіла Кей.

Він слухняно ліг поруч із нею. Кей обняла його і зазирнула йому у вічі.

- Тепер ти мовчи, Кей, - ніжно мовив Едмар, прикладаючи палець до її губ. - Дуже багато переживань у тебе в очах. Якщо зараз ти їх виплеснеш, то легше тобі не стане, а небезпека ще не минула. Ти зараз заснеш. Розмовлятимемо потім.

Навіть проти її волі повіки зімкнулися і вона поринула в глибокий сон, не в змозі чинити опір його силі. Забувши про свій власний біль, Едмар підвівся на лікті і ласкаво провів кінчиками пальців по її щоці, скроні, пограв з каштановим завитком волосся, торкнувся тонкої шиї і округлості плеча. Він з трепетом торкався тіла коханої жінки, боячись, що її образ знову зникне, залишаючи натомість безмовну порожнечу. Вперше за стільки часу вони можуть перебувати ось так… надто близько, і в той же час так недосяжно один для одного. Незважаючи на те, що вона спала і не могла його чути, він все ж таки розмовляв з нею, ніжно цілуючи її долоні та кінчики гарних пальців.

- Бідолашна моя, Кей. Скільки тобі довелося винести через мене, через мій народ, але клянуся тобі, що більше ти не страждатимеш, це останні муки, які я тобі завдав. Я так чекав на тебе, боявся, що ти не повернешся, що більше не побачу тебе, не зможу сказати, що… Сьогодні я вистояв завдяки тобі, але не тому, що так сильно люблю свій народ, а тому що тебе я люблю сильніше. Не знаю, чи зможемо ми найближчим часом поговорити з тобою відверто чи хоча б залишитися наодинці. Закони нашого племені розводять нас із тобою у різні боки. Але моє серце завжди буде з тобою. Завжди.

Він заснув, обіймаючи її. Ще довго відчуття того спокою та близькості її тепла зігріватимуть його думки.

До поселення тімереків Кей та Едмара несли на ношах. Плем'я тріумфувало, зустрічаючи їх, своїх мужніх воїнів, своїх героїв, які вберегли їх від небезпеки. Обличчя Тембота світилося радістю та гордістю, розправивши свої широкі плечі, він поважно прямував попереду своїх загонів. Вони перемогли, він знав якою ціною і чиїм стражданням, але не міг не порадіти і за себе, за те, що він отримав це право – жити далі.

Цілих три дні тімереки веселилися і підносили хвалу і подяку духам, танцюючи ритуальні танці під ритми барабанів біля вогнищ. На цьому святі не було лише двох людей, завдяки яким у принципі і була доступна така радість. Це були Кей та Едмар.

Покалічений і знесилений шаман тімереків лежав в своєму вігвамі, віддавши себе в повне розпорядження сестрі, яка почала старанно заліковувати його рани.

 А Акаю було наказано тримати Кей у постільному режимі, не дозволяючи їй підніматися, і напувати відварами призначеними Едмаром.