Пироги почекають

Душ, парадно-вихідні труси, чорна сорочка й трохи гелю на волосся.

– Матінко… Що це тут за мачо намалювався? – вигукнула Віка, пхаючи свого допитливого носа в мою кімнату.

Молодші сестри – найбільше зло вигадане всесвітом. Особливо, якщо вони живуть поряд з вами.

– Що я казав про особистий простір?

– Тут було прочинено! Я взагалі-то за навушниками зайшла.

Я дістав з-під подушки навушники, тицьнув їх сестрі й, випхавши її за поріг, зачинив за нами обома двері. Ідея почепити навісний замок ставала все привабливішою. Я давненько підозрював, що у мою відсутність вона рискає «забороненою зоною». Як інакше пояснити щезнення дрібних купюр та цукерок?

– Буду пізно, – повідомив, беручись протирати ганчіркою взуття. – Можливо, не сам.

В коридор вийшла Надя. Зустрівшись зі мною поглядом, вона схвально підморгнула.

– Як це не сам? – здивувалась Віка. – Тут можна докладніше. Якусь бабу до нас приведеш?

– Не до нас, а до себе, – пояснила замість мене Надя. – Не заважай брату особисте життя влаштовувати.

– Як її звати? Скільки років? Місцева? З твоєї роботи?

– Ще не знаю, – кинув я і сів взуватися. – Як попадеться.

– Аааа… – нарешті до неї дійшло. – Ну удачі… хижак.

Сусідки, хіхікаючи як школярки, що вперше почули про існування сексу, пішли на кухню. Я накинув куртку, востаннє подивився у дзеркало. Нормально. Головне – впевненість у погляді, а вона у мене була. Щоправда, з нальотом відчаю, та то дрібниці. Дістав телефон, аби викликати таксі й помітив повідомлення від Яни. Спершу, в пориві крутості, хотів свайпнути його. Типу «здалась мені та Горобець». Але вже за секунду передумав і відкрив його:

«Дякую, що прийшов сьогодні!»

Дякує вона. А який сенс, що я припхався, коли ви з Биковим все одно мене спекались? Тобто Биков спекався, а ти йому піддакувала. Нашвидкуруч набрав відповідь:

«Та ти і без мене прекрасно справлялася»

Перечитав та про всяк випадок додав смайлик. Все, нарешті можна вирушати на пошуки дівок! Гарячих, як свіжоспечений пиріг. Пардон, профдеформація.

– Віко, Надю! На добраніч, я пішов.

– Вдалого полювання! – вигукнула Віка. – О, треба прибрати косметос з ванної, щоб та зальотна не надумала випробувати щось на собі.

– Прикуси язика! Ніяких зальотів, – я людина відповідальна. На позапланове поповнення генофонду України не налаштований.

Узяв ключі, і тут же відчув вібрацію мобільного. Знову ця Горобець! Дістала (ні).

«Та де там! Без тебе я почувалася геть безпорадною. Шкода, що ви пішли»

Це знущання якесь?! Так, блін, не ходи гуляти з Биковим, якщо тобі так фігово.

«Просто ти занадто переймаєшся думкою свого хлопця» – останнє слово друкувалося особливо важко.

«Інакше не виходить»

«Забий на все і будь собою. Хіба не про це ти розпиналася на конкурсі?»

«Про це… Так, ти маєш рацію. Вибач, що набридаю»

«Ти не набридаєш» – всього-на-всього не дозволяєш піти на пошуки людини, яка зможе відволікти мене від постійних думок про тебе. І всупереч своєму настрою додав: «Чим зайнята?»

Відповідь прилетіла миттєво:

 «Дивлюсь на порожній холодильник і з сумом згадую твої тістечка. Наступного разу принось побільше»

– А тепер саме час лайкнути її повідомлення і вийти з чату! – прошипіла мені на вухо Надя. Її майстерності підкрадатися міг би позаздрити будь-який шпигун.

– Так не ввічливо.

«Хорошого потроху, Горобчику»

– Ну все, – Надя спробувала висмикнути мобільний, але я встиг обернутися до стінки. – Це вже схоже на флірт. Так не можна.

– Не вигадуй.

Відбиваючись ліктями, я став захищати телефон, поки не отримав чергове повідомлення від Яни:

«З нетерпінням чекаю наступної суботи»

Серце зробило кульбіт. З переможно-задоволеною пикою я показав екран Наді.

– Бачила? Вона чекає нашої наступної зустрічі! – вигукнув я, а потім згадав, що нас може почути Віка й знову перейшов на шепіт: – Це означає, що з Биковим все не так вже й  однозначно.

– Не видавай бажане за дійсне. Вона чекає не на тебе, а на вкусняшку.

– Де таке написано?

Надя важко зітхнула.

– У тебе таки капітально шарики за ролики поїхали… Дене, згадай, що ти мужик! – вона відчинила двері. – Все, пішов. Дівки самі себе не склеять.

– Та йду вже.

Ну дійсно. Час розважатися! Я спустився ліфтом і вже майже вийшов на вулицю, коли згадав, що так і не попрощався з Яною. Чисто заради хорошого тону. Мене так батьки виховували. Лише одне повідомлення, і точно поїду по бабам.

«Я теж. Спробую приготувати щось цікаве…»

«А можна тобі допомогти? Я ніколи нічого подібного не робила»

– Так! Так-так-так! – заволав я на весь під’їзд. – Звісно можна!

«Давай!!!» – відправив раніше, ніж встиг подумати. Потім зрозумів, що то реально якось некруто виглядає, тому дописав: «Якщо не боїшся працювати під наглядом такого суворого шефа, як я».

«Якщо шеф не боїться мати справи з рукожопом»

Я відразу почав планувати наступний десерт. Щось з полуницею та шоколадом. Менше возюкання з тістом, більше креативу, щоб Яні було цікаво. Треба все записати! Забувши про свої плани, я побіг назад.

Увірвався в квартиру й дорогою до своєї кімнати наштовхнувся на Надю. Та скільки можна?! Вона починала лякати, їй богу.

– Щось забув? – невдоволено процідила крізь зуби.

– Плани змінилися! – замість пояснень, тицьнув їй телефон. – Мені треба підготуватися.

– Ні, – тупнула ногою, – тобі треба знайти іншу дівчину.

– Потім.

– Зараз! Залиш Горобця у спокої!