Розділ 2

«Це тебе не стосується! Будь сьогодні вдома не пізніше восьмої! Час - це гроші! Щоб вони, ці гроші, сказилися! Одні проблеми від них»! Хлопець відчував, як злість та образа від несправедливого ставлення до нього, починають душити. Наче міцна рука, перетискає горло, та не бажає відпускати.

Стас швидко йшов до викликаного таксі, тримаючи у руках сумку з університетськими речами. Відчував, що трохи вже не встигає, і припустився бігом. Він ніколи не дозволяв собі запізнюватися на пари. Хлопець узагалі не дозволяв собі запізнюватися…

До університету Шевченка, їхати десь хвилин сорок, і молодий блондин, відкинувшись на задньому сидінні, прикрив очі. Він мав би думати про майбутнє їх величезної корпорації, про університет, про те, як вгодити батькові. Але він думав про неї!

Пройшло чотири роки, а образ юної білявки стояв перед очима наче живий. Настільки яскравий та близький… іноді здавалося, що дівчина знаходиться поряд. Варто лише простягнути руку, і він її торкнеться… Як часто, піддавшись солодким мріям, Стас так і робив. Дійсно простягав руку, і відчував розчарування, що розбивало мрії та, як бите скло, ранило його серце.

Машину струснуло, змушуючи юнака повернутися до реальності. Перед очима замаячив величний червоний корпус університету імені Тараса Шевченка. Величезна споруда, у стилі бароко, червоного кольору. У цей заклад, багато, хто прагнув потрапити, але, двері виявлялися відкритими лише обраним… тобто тим, у кого добре набиті кишені вітчизняною та закордонною валютою.

Стас швидко розплатився, вийшов з машини, та разом з тими, хто також запізнювався,  побіг по мармуровим сходам. В аудиторію влетів в останню хвилину, але, все ж таки, вчасно. Викладач зайшовши до приміщення, демонстративно закрив двері, даючи зрозуміти, що той, хто не встиг, тепер буде чекати назовні. Хлопець, намагався з усіх сил відновити дихання та стримати серце, що скажено калатало. Щоб він іще раз дозволив собі вийти пізніше…

На філологічному факультеті, де навчався юнак, необхідно було вивчати англійську та німецьку мову. Друга у Стаса вивчалася дуже просто, наче у нього до німецької був особливий хист. З англійською виходило трохи складніше, тому, хлопець додатково ще ходив на курси, а після них, до приватного викладача. Іноді він стомлювався від усього того навантаження, що його оточувало. Але подумати про це не мав змоги. Варто було подумати, про те, що батько лишиться незадоволеним, і будь-яку втому наче рукою знімало.

Лекції та семінар промайнули швидко. На перервах, Стася бажав тихо посидіти та повторити матеріал, але його тут же обліпили однокурсниці та однокурсники, сподіваючись на увагу зі сторони харизматичного юнака.

Вродливий та привітний Стас подобався багатьом. Ніколи не відмовляв у допомозі, завжди готовий підтримати, він дружив з усією своєю групою. Майже кожна дівчина вже встигла запросити його на побачення, і кожного разу хлопець відмовлявся. І причина, частіше за все, крилася не в тому, що у нього не було часу…

Із чоловічою половиною (яка була набагато меншою), у Стаса склалися рівні та ввічливі стосунки. Міцної дружби не вдалося побудувати ні з ким, та хлопця це влаштовувало. На студентські посиденьки він майже ніколи не ходив, але це  не заважало йому спілкуватися з ровесниками. Юнак намагався узагалі ні до кого не прив’язуватися. Який у цьому сенс? В університеті, він провчиться ще рік, після чого, з цими людьми більше не побачиться. У нього інша дорога. Так, постійно говорив тато. Тому, хлопець на хотів пускати когось у своє серце. Одного разу, він вже зробив це, і нічого крім страждань не отримав.

Стас, посміхнувшись на щебетання двох симпатичних дівчат, що сиділи поряд, поспішив повернутися до аудиторії. Ще потрібно просидіти одну пару, після чого, бігти до тренажерного.

Коли хлопець виходив з університету, його раптом наздогнав однокурсник та попросив зупинитися. Стас послухався, запитливо дивлячись на Артема. З останнім, у нього були трохи більш тісні стосунки, іноді вони могли вибратися у кіно, або, крадькома випити пива. Дружба їх почалася після того, як, Артем, трохи не завалив курсову роботу. Стас викликався допомогти, і загальними зусиллями, Артем не вилетів з університету.

- Друже, привіт. Куди знову тікаєш? Ходімо з нами. Ми збираємося до торгового центру, хочемо постріляти у тирі.

- Вибач, не вийде. Потрібно до тренажерного, - м’яко відмовив Стас.

- Навіщо? Ти й так уже звів з розуму усіх наших дівчат. Куди вже більше?

- Я це роблю не заради дівчат, - вихопився юнак, і замовк. Що він міг сказати? Мовляв, ходить до ненависної тренажерки, тому що батько наполягає? Мабуть, для чоловіка, якому вже двадцять два роки, це досить дивно.

Обличчя Артема стало серйозним, він пильно подивився на товариша.

- Щодо дівчат… Таня про тебе запитувала.

- Таня? - розгублено перепитав Стас.

- Сестра моя. Ну як так можна! Тричі про неї говорив, - обурився хлопець.

- Тепер згадав. Здається, я навіть, бачив її один раз.

- Вона тебе бачить кожного разу, коли ти проходиш повз і не звертаєш уваги.

- Я постійно занятий, - автоматично відповів Став. Подивився на смарт годинник, та побачив, що мав би бути уже у тренажерному залі.

Артем також побачив хвилювання одногрупника та поспішаючи, промовив.