Глава 8.

Каті зовсім не помічала чоловіка, що стояв в дверному отворі, і тільки тому він вирішив, що варто було б звернути на себе увагу. Не стояти ж тут цілу вічність?

— Доброго ранку, — не особливо радісно привітав її Ленс.

— Доброго ранку, — на відміну від нього, дівчина злегка, але посміхнулася.

— Ти, звичайно, не вважай мене невдячною тварюкою, але якого біса ти настільки владно господарюєш у мене на кухні? Навіщо ці всі витрати на речі і продукти? Ти кіллер, а не мати Тереза, і не треба таким чином намагатися мене підкупити.

Леншер спокійно відклала ніж, не зовсім розуміючи причини його невдоволення, але вирішила відповісти максимально неупереджено.

— Ленс, я нікого не купую. Мені, по-перше, треба самій щось перекусити, ось я і купила продуктів. Одними омлетами ситий не будеш. А сорочка...  ж я порвала твою. Подарувавши нову, таким чином я хотіла вибачитися, — відповіла Каті, вдивляючись в його очі. — Якщо у мене багато грошей, це не означає, що я все вирішую за допомогою їх. Ти ж мене зовсім не знаєш, щоб судити про такі речі. Ти не знаєш, на що я, в принципі, звикла витрачати кошти. І нерозумно думати, що на один тільки одяг, зброю і машини. Я не хотіла тебе образити своїм вчинком, вибач, але не раджу мене дорікати в чомусь. Завтра мене вже не буде, так що не хвилюйся, — спокійно відповіла Каті, спостерігаючи за тим, як Ленсу стало трохи соромно за свої слова.

— Це ти вибач ... за таку реакцію, — він ніяково потер потилицю.

— Тобі пощастило, що я не вмію довго гніватися, — хмикнула вона і розвернувшись знову до столу, продовжила нарізати салат.

— Довго не злюся, стріляю швидко? — Нервово посміхнувся Ленс, все ще відчуваючи якусь незручність.

— Типу того, — кивнула Каті і раптом задумалася. — Не знаю, звичайно, навіщо я це роблю, але ти можеш мені допомогти, між іншим дізнатись трохи про моє життя і взяти всі свої слова назад про те, що я купую людей.

— Що ти маєш на увазі? — Не зрозумів ходу її думок чоловік.

— Ми поїдемо в одне місце, — з легкою напівусмішкою вимовила дівчина.

— Куди? — запитав чоловік.

— Секрет. Іди вмиватися і приходь снідати, — Каті сіла за стіл і почала наминати салат з бутербродами, запиваючи це гарячою кавою.

Коли Ленс вийшов з кухні, вона сумно зітхнула, відганяючи від себе не найвеселіші думки. З боку могло здатися, що вона повністю відновила сили після не найприємніших подій вчорашнього дня, але це лише на перших погляд. Чи не вперше в житті Каті боялася, що трапиться, коли їй зателефонує людина, що найняла її. І поки цього не сталося, дівчина хотіла хоч трохи підтримати себе емоційно і вирушити в те місце, де завжди знаходила свій спокій.

Ленсу знадобився якийсь час, щоб усвідомити: він абсолютно спокійно сидів в своїй кухні і снідав з Каті. Вірніше, не так. Він снідав з вбивцею, яка частково пов'язана з його роботою. Такого раніше в його житті не траплялося, і в подібне вірилося насилу. Дівчина нічого не говорила, лише мовчки пила каву, а Ленс абсолютно не розумів, що вони будуть далі робити.

Покінчивши з їжею, дівчина одягла куплене вчора плаття бежевого кольору з відкритими плечима і довгим рукавом. Кинувши в сумку тільки гаманець, вона зазначила про себе, що Ленс теж зібрався і, в принципі, був готовий їхати, куди скажуть.

— І куди ми прямуємо? — Запитав він, коли вони вже вибралися з квартири і сіли в авто.

— Побачиш, — Каті завела машину і на шаленій швидкості вони помчали до центру.

Проїжджаючи повз дорогих бутиків і торгових центрів, дівчина пригальмувала біля магазину з дитячими іграшками.

— І? Ми сюди за покупками приїхали? — Здивувався Ленс.

— Так, але це не кінцева наша мета. Почекай тут, або пішли зі мною, допоможеш нести пакети...

Він пішов з нею, адже якщо речі будуть важкими, їй явно буде незручно це тягнути сюди. Насправді так і виявилося, адже через півгодини вони повернулися до машини з п'ятьма пакетами, доверху набитими іграшками. Ленс ніс відразу чотири пакети, а Каті дістався одним, але при цьому вона тримала під рукою величезного білого ведмедя.

— Каті, я тебе не розумію, — сказав вкотре чоловік, допомагаючи тій складати покупки в багажник.

— Просто помовч, — абсолютно не грубо обірвала його Леншер.

Більше Ленс не турбував її.

Вони виїхали за місто. Коли стрілка спідометра перевалила за позначку в сто кілометрів на годину, дівчина пояснила:

— Ми їдемо в інше місто, це майже поруч, дві години в дорозі.

— При твоїй манері водіння ми будемо там швидше, — відгукнувся він і потягнувся до музичного центру.

З нього зазвучала приємна, але злегка важка музика. Каті навіть ніяк не відреагувала на подібну вільність, не перестаючи стежити за дорогою.

— Ти не перестаєш мене дивувати, — благоговійно промовив Ленс, дивуючись її музичному смаку.

— Повір, це найменше, чим я можу здивувати.

Через годину, вони в'їхали в маленьке містечко. Дівчина вела машину впевнено, було видно, що вона тут не вперше, а ось Ленс поняття не мав, де вони. Авто різко загальмувало перед величезним будинком з невеликим заднім подвір’ям. Вибравшись з машини, чоловікові вистачило одного погляду на табличку перед будівлею, щоб половина картинки склалася в його голові. Це був дитячий будинок.

— Каті...

— Пішли. Бери ведмедя, — знову обірвала вона його.

Вони увійшли в невеликий, але охайний зал. Тут же до них спустилася строго одягнена, але дуже мила жінка років п'ятдесяти.

— Сонечко наше! Каті! — Вони з Леншер міцно обнялися, причому другій довелося досить сильно нахилитися.

— Здрастуйте, Марті, я так скучила! — Дівчина вперше на пам'яті чоловіка щиро посміхалася.

— О, ти не одна, — зауважила жінка, випускаючи її з обіймів.

— Знайомтеся, це Ленс, мій друг, — представила його Каті, махнувши рукою в бік чоловіка.

— Добрий день, — стримано привітав її він.