Глава 11.

Напрочуд швидко Каті дісталася до лікарні, де відразу почала засипати питаннями чергових біля стійки реєстрації з приводу Лінди Дерел. Їй коротко сповістили, що дівчина знаходиться у відділі реанімації, і наплювавши на заборони, Леншер поспішала знайти її там. В тій частині лікарні, де вхід був дозволений лише персоналу, вона відразу побачила палату, в якій за склом була її подруга. Вона була вся в подряпинах під'єднана до апарату штучної вентиляції легень, але останнє було не єдиним, що хвилювало Каті.

— Доброго дня, ви Каті Леншер? — До дівчини підійшов чоловік у білому халаті.

— Так, — кивнула вона, не відриваючи погляд від Лінди.

— Я доктор Браун, ходімо зі мною, вам не можна тут перебувати.

Вони попрямували в його кабінет. Вирішивши не втомлювати її непотрібними фразам, чоловік відразу перейшов до справи.

— У пані Дерел струс мозку. Вона пробуде в лікарні близько тижня під ретельним наглядом. Не турбуйтеся, ми зробимо все, щоб ця дівчина поправилася. Як не крути, Лінда один з кращих хірургів, яких знає країна...

— Ліки не безкоштовні, я за все заплачу, якщо її страховка не покриває витрати. І медикаменти, і палату ... з нею все буде добре, так? — Запитала дівчина, нервово згинаючи замок на сумці.

У своєму житті Леншер не раз завмирала на межі життя і смерті, і подібні речі її не лякали. Турбуватися вона починала тоді, коли неприємності траплялися з її друзями, тому що не була впевнена, чи впораються вони. Щодо себе дівчина ніколи не переживала: Каті знала прекрасно, що їй під силу впоратися з будь-якою проблемою.

— Зараз потрібно тільки ці ліки. — Браун простягнув їй листок із назвами, — зі страховкою ніяких проблем немає.

— Вельми дякую вам.

Тільки но покинувши його кабінет, дівчина відійшла до білої, холодної стіни і притулилася чолом до неї. Голова немилосердно боліла, а також в ній роїлися сотні, тисячі питань, на які ніхто не міг дати їй відповіді. Знову все йшло за найгіршим сценарієм життя. Каті знову не бачила світла в тому тунелі, по якому йшла.

— Зустріла подругу, називається...

— Як тобі мій подаруночок? — пролунало у неї над вухом.

Каті різко обернулася, блискавично стиснувши пальці в кулак, і завмерла на місці, подібно статуї. Обличчя дівчини стало блідим як стіна, і якщо Леншер кілька хвилин назад думала, що гірше бути не може, то зараз життя знову підносила їй сюрприз. Вона побачила того, кого ніяк не очікувала зустріти ще хоча б раз.

— Ти? .. — прошепотіла Каті, з жахом дивлячись в його очі.

— Я, — холодно відповів Майкл.

Серце билося в грудях, немов божевільна, а руки мимоволі затремтіли. Та людина, кого вона любила, з ким хотіла пов'язати своє життя і кого вбила, через якого божеволіла...

— Ти ж ... помер, — в думках Леншер виникло те саме фото, що показав їй Віктор.

Значить, все це правда і Майкл був живий. Одне питання тільки, яким чином ...

— Не прикидайся безневинною, стерво, це ще квіточки, — він схопив її за передпліччя.

— Відпусти мене або пошкодуєш, — з жахом і з ненавистю прошипіла Леншер, вириваючись з його рук.

— Не так швидко, люба, ти відповіси мені за все ...

— За що? — Каті кинула спроби вирватися і тепер напружено дивилася в його очі. — Я нічого не розумію!

— За все хороше ... приходь завтра в ресторан "Континент" о восьмій вечора, там все і обговоримо.—- Не збираюся я з тобою зустрічатися!

— Тихіше, нас можуть почути ... до завтра.

Чоловік пішов. Каті не змогла стримати цікавість і простежила за ним. Так і є ... Майкл зазвичай їздив на своєму позашляховику, в оточенні трьох машин з охоронцями. Дівчина, зітхнувши, сіла на стілець біля дверей. Мерці оживали в буквальному сенсі цього слова. Леншер гарячково намагалася зрозуміти, що за чортівня відбувається, і яку роль вона грала в усьому цьому.

— Вибачте ... ви приходили до Лінди Дерел? — До неї підійшла медсестра. — З вами все гаразд?

— Так, я, — безбарвним голосом відповіла дівчина, закривши очі. — Вас хоче бачити її лікар, доктор Браун.

— Зараз буду, — зітхнула вона і піднялася з місця.

Лікар чекав її в палаті Лінди. Постраждала була підключена до апарату штучного дихання, і це залишалося незмінним.

— Стан вашої подруги побоювань не викликає, але повідомте її рідним, щоб відвідували дівчину. Їй як ніколи потрібна підтримка і турбота, — попросив він.

— Розумієте, батьки в іншій країні, у них немає можливості приїхати ... вона живе зі мною — я буду і доглядальницею, і підтримкою, — відповіла Каті.

— Гаразд, ще дещо. Коли пані Дерел забрала швидка, вона стискала в руці якийсь конверт. Бажаєте поглянути? — запитав лікар, витягуючи їх кишені білий пакунок і простягаючи його Леншер. — Я вас, мабуть, залишу.

Тремтячими руками дівчина розірвала конверт, з нього випав глянсовий знімок ... У неї запаморочилося в голові. На фото була вона, а на звороті, нерівним почерком було написано "Завтра в" Континенті ". Восьма година вечора”. Дівчина сіла в крісло, поруч з кушеткою, на якій лежала Лінда. Фотографія з дитячого альбому. Поступово все прояснялося. Те безглузде пограбування, після якого зникли альбоми та диски, це було його рук справа. Здавалося, пройшла ціла вічність з тих пір! Контракт, вбивство наркоторговця, від'їзд подруги, Ленс ...

"Перш за все, треба заспокоїтися. Я вже не та, що була раніше. Я вбила його власними руками, і я прийняла це як істину, навчившись жити без нього. Треба впоратися з усім цим. Дочекаюсь одужання Лінди і почати діяти. Подивимося ще, хто кого, любий. Я не дозволю шкодити тим, хто мені дорогий". Роздуми дівчини перервав дзвінок.

— Алло? — Каті, це ваша сусідка, місіс Грейс.

— Так, я вас слухаю, — здивувалася Леншер.

Ця старенька знала її номер, але дзвонить вперше.

— Ти свій будинок захотіла продавати?

— Я? Дім? — У дівчини подих перехопило.

— Так ... просто під нашими вікнами півдня стоїть якийсь чоловік в костюмі, сказав, що він агент і хоче купити твоє житло. Мовляв, ви вже все обговорили...