Глава 2

2 

А ось і новий день, нові пригоди. На годиннику було близько сьомої ранку, до початку пар ще трохи більше двох годин, тому можа поніжитися у ліжку, але у природи були свої плани. Сонце почало вигравати своїми барвами на моєму обличчі та лоскотати очі. Так не хочеться вставати, поринати у проблеми, хочеться знову стати маленькою безтурботною дівчинкою. Нехотя потянувшись, я все-таки змусила своє тіло прокинутися. Вода, це найкращий спосіб його розбудити, не перший раз переконуюся. Випивши склянку з водою, сіла в позу лотоса і почала переглядати всі соц мережі. Нові підписники, нові лайки, коментарі, нічого нового. До речі, вчора я так і не відписала Максу. Які у нього проблеми, чому він написав саме мені, а чи написав Олі? Думки взяли верх наді мною і я написала подрузі, вона все-таки теж хвилюється за нього.

Софа: "Вчора, коли ти поїхала, мені написав Макс. У нього були якісь проблеми, він тобі щось писав?"

Ольчик: "Він написав тобі? Чорт такий. Зникає потім з'являється, а нам хвилюватися, ще й не говорить що сталося. Я спробую дізнатися що відбувається. Зустрінемося на парах."

Софа: "До зустрічі❤️"

Вставши з ліжка, я направилася до ванної приводити себе в порядок. Поглянувши у дзеркало, на мене дивилася молода, вродлива дівчина, ніби нічого незвично, все як завжди. 
Я закінчила ранкову рутину, на диво, швидко ніж завжди. Сьогодні напевно вдягну червону літню сукню, яка буде легенько розвиватися при кожному подиху вітру. Також зроблю легкий макіяж, не хочу занадто яскравий. Прості речі завжди вишукані. Завершити свій образ вирішила чорними босоніжками на невисокому каблуку. 
Я спустилася до їдальні, де вже мама приготувала мені сніданок, тут парували такі запахи, що мій живіт подав сигнал "жіночко, пора їсти". 
Побачивши маму на кухні, я посміхнулася, люблю її.

- Дуже дякую, мам. А де тато? Він вже поїхав? - звична справа. Тато на роботі із самого рання, мама потім теж їде, приїжджають пізно, все як завжди.
Так, я розумію, вони хочуть для мене тільки найкращого, але ж не у грошах справа, я теж потребую любові.

- Так, сонечко. Він заходив до тебе поки ти спала.

- Зрозуміло. Мені вже пора йти. Буду пізно, мам, тому не хвилюйся. Ще раз дякую.

Я схопила свою сумочку, ключі від машини та вийшла із нашого будинку, який знаходиться за містом. Це типу дачне поселення, де живуть не останні люди нашого міста. Я не хотіла сюди переїжджати, адже залишилася майже без друзів, але на той момент я ще не могла відстояти свою думку.

Завела двигун і вирушила. Вирушила туди, звідки все взяло початок, початок моєї нової історії. З того моменту моє життя умовно можна поділити на ДО та ПІСЛЯ.. Настало моє після. Тоді я ще не знала, що завдяки тій людині моє життя зміниться.
Коли приїхала на парковку, побачила подругу, яка направлялася до мене. Пройшла тільки ніч, а я вже скучила за своєю Оляля (інколи я так її називала, щоб позлити, мене це завжди забавляло).

- Я писала другу Макса з Лондона, він казав, що той планує повернутися і вже вирішує питання з навчанням.. - з якоюсь тривожністю мовила вона, перебираючи пальці рук.

- Оооо ніі... - протянула я, розуміючи що задумав цей хлопець, - він хоче втратити таку круту можливість, серйозно? - я взяла Олю під руку і ми пішли в приміщення. Я досі не могла повірити в те що почула, навіщо це йому??? 
Коли ми підійшли до лекційної аудиторії, то побачили всіх наших однокурсників, з якими у нас буде спільна пара. Вони щось так бурно обговорювали. Цікаво, що могло так розшевелити більше як 65 людей? Я спіймала старосту, яка йшла з деканату до нас.

- Привіт, Кать. Що тут відбувається? У нас відмінили пари, що всі такі приємно збудженні? - від цих слів Оля ледь стрималася, щоб не засміятися, а от староста подала легкий смішок.

- Якби ж то. - вона знову посміхнулася, коли поглянула на те скупчення людей. - Пам'ятаєш вчора я казала, що у нас будуть новенькі? - вона поглянула по черзі, то на мене, то на подругу, ми кивнули їй у відповідь, і вона продовжила.

- Ну от.. Вони сьогодні протягом дня з'являться на парах, їх приєднали до паралельної групи. Марк і Артем,якщо не помиляюся. Саме вони з самого ранку у всіх на слуху. Обгорюють всі кому не лінь.

- Оце так новини. Дякуємо за інформацію. - ми переглянулися поглядами і направилися до кабінету. Протягом всіх пар ми з подругою уважно слухали і занотовували все, що говорили лектори, на останній вже не було сил хоч щось робити, тому ми з подругою колективно вирішили, що трохи відпочинемо, заховавшись за підручниками. Я поклала голову на парту і мої очі почали повільно заплющуватися, коли до аудиторії хтось постукав. 
Яке було моє здивування і шок, коли я підняла голову і побачила його, того хлопець з яким ми вчора з Олею зіткнулися у кафе. Мої очі збільшилися до розміру орбіт. Поруч з ним стояв ще один хлопець. Теж нічого такий, симпатичний. Стоп. Про що я думаю? Мій рій думок перервав чийсь приємний голос, як виявилося це був Артем.

- Доброго, дня, вибачте, що ми перервали вас, містере... Емм.. - запнувся хлопець.

- Я, Олександр Вікторович Вишневський, а ви хто, молоді люди?

- Ми перевелися сюди нещодавно, сьогодні перший день. Я Марк, а це Артем. Можна ми сядемо? - мовив вже інший хлопець, показуючи рукою на однокурсників. Викладач щось сказав, але я не почула, бо до мене заговорила Оля.

- Ти теж його бачила? Це він? Той хлопець з кафе? - я махнула головою, поглядаючи на них, наші погляди пересіклися, але я швидко перевела його на подругу, щоб він не помітив, що я весь час дивилася на них.

Залишок часу ми провели обговорюючи щось, я навіть не помітила як пройшов час і продзвенів дзвінок. Ми швиденько зібрали всі речі і вийшли з аудиторії. Скільки ще сюрпризів чекає на нас сьогодні?
Ми направилися з подругою до виходу щ корпуса, але почули, що нам щось говорять. Ми обернулися, а там він. Марк. Хлопець з кафе, а тепер ще й наш однокурсник.