Глава 5

5

Я бігла з усієї сили, ноги зрадницьки підкошувалися, але розуміла, якщо зупинюся, то мені буде не солодко... Навіть страшно уявити, що той звір міг зі-мною зробити. Коли я вибігла до дороги, де багато людей, які могли б мені допомогти, врятувати, біля мене зупинився чорний глянцевий автомобіль. Я вперше його бачу, навіть уявлення не маю хто це, що це.. але яке було моє здивування, коли дверцята відкрив він, той хто мені допоміг, можна сказати врятував від того диявола. Це напевно вперше, коли була так рада когось бачити і це виявився Марк.

Він ,грюкнувши дверцятами, швидко підбіг до мене та нервово окинув поглядом ніби скануючи. Марк був одягнутий у темно-сині джинси та червону сорочку в чорну клітинку. Що він тут забув? Як він тут опинився? Думки не покидали голову, а я вже напевно навіть протверезіли від подій сьогоднішнього вечора.

- Що відбувається? Ти вся тремтиш? - у його голосі звучали нотки тривоги. Він за мене хвилюється... промайнуло у мене в думках.  

- Я.. Я.. Можеш.. - не встигла договорити, як той диявол схопив мене за руку та обернув різко до себе. Я хотіла висмикнути, але нічого не вийшло. Все-таки наздогнав..

- Казав ж тобі, що від мене не втечеш!

Цей негідник хотів поволокти мене за собою, але Марк втрутився у цю перепалку. Хлопець схопив мене за вільну руку, намагаючись втримати, не дати тому покидьку щось зробити.  

- Відпусти її! - голос Марка був суворий і твердий. Навіть подумати не могла, що він таким може бути. Мій погляд бігав, був розгублений, що робити, куди тікати, що сказати Марку, раптом він завтра розпатякає щось в універі, а потім всі про це говоритимуть.. куди я вляпалася??? Мій потік думок перервав голос того негідника.  

- Чуєш хлопче, пошукай когось іншого, вона сьогодні моя! - на його обличчі читалася злість. Ну звісно, дівчина дала йому ногою в пах, а тепер, якийсь хлопець заважає розібратися зі-мною.  

- Це ти пошукай когось іншого! - прокричав Марк.

Хлопець різко потягнув мене за руку від чого я опинила поруч біля нього, і моя інша рука вивільнилася від рук диявола. Я не встигла отямитися, як Марк вже був біля того чоловіка і зі всієї сили вдарив його в щелепу. Лише помітила як на його губі з’явилася кров, а обличчя налилося гнівом, злістю..

- Швидко сідай! - так само впевнено і строго мовив Марк.

Марк відкрив дверцята пасажирського сидіння свого авто і я миттю опинилася там, зачиняючи їх. Він оббіг машину і так само швидко сів, завів машину та рушив прямо, навіть не здогадуюсь куди ми їдемо. На моєму обличчі напевно розтіклася туш, а очі досі на мокрому місці. Я була розгублена, не знала, що йому сказати, коли він запитає. Мені було так соромно і незручно.. Запитаєте чому? По-перше, не досить гарно знаю його. По-друге, не хочу, щоб люди думали про те, що я слабка. По-третє, не знаю, що він зараз собі надумав про мене. Так, мені важлива думка людей про мене. Мене так вчили з дитинства, що про тебе подумають люди, перед тим як шось робити чи сказати потрібно подумати, а що будуть про тебе говорити люди..і все інше.. Між нами нависла незручна тиша, щоб якось розвіяти цю атмосферу, я все-таки вирішила задати ті запитання, які найбільше мене хвилювали.  

- Куди ми їдемо? - обережно запитала я, перевівши погляд з бокового вікна на нього. Він був дуже зосереджений на дорозі і напевно обдумував щось, адже не одразу відповів.  

- Туди, де ти зараз точно будеш в безпеці.

У той день коли ми вперше зустрілися в кафе, хлопець був таким самим самовпевненим як зараз.  Його емоції змінюються по клацанню пальців. Для мене він поки - як не прочитана книга.  

- Зрозуміло, що нічого не зрозуміло.. - тихо промовила я і нервово почала перебирати пальцями. - Можна поставити ще одне запитання? 

- Так. - так само чітко і впевнено, немов того хлопця, який, переживаючим поглядом, дивився на мене тоді, коли вийшов з автомобіля, не було.  

- Як сталося, що ти опинився там? - ніяк не наважувалася поглянути на нього, адже боялася, що побачу там співчуття чи можливо жаль (?).

Марк голосно вдихнув на повні груди і відповів:

- Я приїхав сюди з Мілою і Тьомичем, тобто Артемом. Міла сказала, що це досить популярний чи навіть найпопулярніший клуб у місті, і ми вирішили відсвяткувати наш перший день навчання. Приїхали трохи пізніше запланованого часу, через те, що Міла довго вибирала собі одяг, - на цій фразі він іронічно посміхнувся і продовжив далі, - можливо і на краще, що все так сталося, адже зараз було б все по-іншому. Ми поїхали на мої машині, бо не планував пити. Коли висадив їх біля входу, поїхав припаркувати авто і побачив як ти бігла, оглядаючись назад, а потім побачив того придурка, який біг за тобою, а потім ти все знаєш.

Я помітила те, що зараз він був спокійним і так само дуже зосередженим. Поки я аналізувала все, що почула, то він продовжив.  

- Тепер моя черга задавати запитання. - чому ми наприклад не можемо поговорити про погоду, пронеслось у моїй голові. - Що сталося і хто той хлопець. - було очікувала почути такі питання, кожен би їх задав, коли опинився б на його місці.  

- Я не знаю хто він.. Коли я була в клубі, той диявол почав приставати до мене. - я поглянула на руки, де завтра можливо залишаться сліди.

- І? - Марк перевів погляд на мене, а потім на мої руки, які я заховала під сумочкою.

- Що «і»? - перепитала його я, вдаючи що я не розумію про що він.  

- Як так вийшло, що ти була сама в клубі, що ти тікала від нього? Він тобі щось зробив? - одразу купа запитань, на які мені потрібно відповісти.  

- Зі-мною були мої друзі.  

- Отже, друзі, які нічого не побачили, не допомогли.. - не встиг договорити як я його перебила.

- Та яка різниця, це могло статися з будь-ким, а через гучну музику і великий натовп ніхто б цього не почув і не помітив.

- Це їх не виправдовує. - ця його інтонація починає трохи дратувати. - Ти не відповіла на інші запитання. - продовжив хлопець.