Глава 10

10 

Сьогодні важливий день для моїх батьків. Сімейна вечеря з бізнес партнерами, по сумісництву їхніми давніми друзями. Мама казала, що сьогоднішній вечір дуже важливий, тому потрібно підготуватися як слід, адже як-не-як я єдина спадкоємиця великого бізнесу.

Наша родина в туристичній галузі вже близько 25 років. Можливо виникне запитання, чому саме туризм? Тому що ця галузь є однією з високорентабельних галузей економіки, сприяє залученню інвестицій і душа нашої сім’ї завжди лежала до подорожей та нових емоцій. Продовжити цю справу було моїм рішенням, батьки на мене не давили і сказали, що приймуть будь-яке моє рішення, за що я їм безмежно дякую. Головна будівля нашої фірми знаходиться тут, у Києві, також є філії у різних містах країни. Як я розуміла, то партнери мають бізнес за кордоном, сильно в це не вникала.Тато напевно планує розширюватися, якщо ця вечеря така важлива, ще й якийсь сюрприз мають.

Зараз на годиннику десята ранку, отже до вечері залишилося ще дев’ять годин. За цей час мені потрібно підготувати якийсь одяг, зробити зачіску і макіяж.

З цими думками я піднялася з ліжка і, зробивши всі ранкові справи, направилася на кухню, де на мене чекав смачний мамин сніданок. Вона сьогодні дома. Ця думка гріє мені душу.

- Софія, ти вже прокинулася? - мамина посмішка зранку, означає чудовий початок дня. - Пам’ятаєш про вечерю?

- Привіт. Звісно пам’ятаю. - я сіла за стіл і почала смакувати їжею.

- Чим зараз будеш займатися?

- Можливо поїду по сукню, бо не можу знайти щось підходяще у гардеробі.

- Правильно. Поїдь, прогуляйся, якраз розвієшся трохи. А я буду готуватися до вечері.

- Я вже піду, дякую, було смачно.

Поцілувавши маму, пішла до себе. Пора збиратися і їхати в торгівельний центр. По дорозі вирішила зателефонувати до Олі. Цікаво як вона після вчорашнього.

- Софа, привітики. Ти як? - подруга одразу взяла слухавку.

- Привітики. Все чудово, їду зараз у торгівельний центр. Ти як? Які плани?

- Сьогодні йду на каву з Артемом. Вчора, коли приїхала додому, прийшло повідомлення від нього. Запропонував зустрітися сьогодні приблизно о п’ятій. Він напевно приїде по мене, адже передають на  сьогоднішній вечір зливу.

- Мені здається Артем не поганий хлопець. Тому ... - я не встигла договорити, як подруга мене перебила.

- Так все! Не потрібно тут починати. Краще скажи що там у тебе.

- А що у мене? Сьогодні вечеря з партнерами.

- Нудьга. - пробубніла вона. - Але що ж поробиш. Вибач, мене кличуть, бувай.

- Бувай, люба. Потім розповіси мені, як пройшла зустріч.

Я скинула виклик і направилася на пошуки.

У торгівельному центрі було досить багато людей, всі приїхали з якоюсь власною ціллю, так як я, купити якусь сукню, а яку навіть не знаю. У кожній крамниці був великий вибір, але, щоб не приміряла, все не те. Напевно довго ще блукала б, якби не побачила одну сукню. На вигляд вона ніби занадто проста, але було у ній щось таке притягуюче: чорного кольору, форма - трапеція, довжина міні, трималася на тоненьких бретельках, які на кінцях утворювали бантики. Сіла на мене просто ідеально, тому, не довго думаючи, я пішла на касу оплатити покупку.

Ну все. Місію виконано. Тепер додому.

Коли опинилася дома, одразу відчула приємний запах їжі. Так смачно пахло. Я допомогла мамі із сервіруванням і пішла готуватися до прийому гостей.

Через півтори години підготовки у дзеркалі на мене дивилася красива, молода дівчина.  Я була одягнена у сукню та чорні босоніжки, ще зробила красиві локони, які спадали на оголені плечі та спину, та нанесла легенький нюдовий макіяж.

Спистившись у вітальню, побачила тата. Він був одягнений у класичний чорний костюм. Напевно цей вечір, дійсно, був важливий для нього. Мама була одягнена у темно-синю сукню довжини міді. Вона виглядала чарівно.

- Доню, ти у мене така красуня. - до мене підійшов тато та по-батьківськи міцно обійняв.

- Вся у вас. - вимовила посміхаючись.

- Скоро приїде Олександр з Вікторією, у нас все готово? - запитав тато, поглядаючи на маму.

- Так, не хвилюйся, любий.

Після цих слів одразу продзвенів дзвінок. Напевно приїхали.

У мене було якесь незрозуміле хвилювання, можливо хотілося справити приємне враження на тих людей.

До будинку зайшло двоє дорослих людей, красиво одягнутих з усмішкою на обличчі. Батьки одразу підійшли привітатися з ними. Вони скромно потисли руки один одному, а потім, ніби зійшли з розуму: накинулися один на одного з обіймами і почали сміятися. Напевно вони дуже близькі.

- Ми так раді вас бачити. Як тільки прилетіли, одразу до вас. - звернувся до тата пані Вікторія, а потім вона звернула увагу на мене. - А це Софійка? Божечки, я пам’ятаю її ще маленькою, а зараз переді-мною стоїть доросла, приваблива дівчина.

- Доброго дня, пані Вікторіє і пане Олександре. - я посміхнулася і підійшла потиснути руки.

- Софія, не потрібно так офіційно. Називай нас просто тітка і дядько. Добре?

- Мені буде якось не зручно, але я спробую. - вони такі приємні люди.

- А де ваш син? - у розмову втрутився тато.

- Він зараз підійде. На вулиці сильна злива. Напевно ... - не встиг договорити дядько Олександр, як у дім хтось зайшов. - А ось і він. Марк, це тітка Катерина та дядько Микола.

Якого дідька? Марк? Він знущається? Що тут забув? Так дивиться, ніби він не здивований бачити мене тут. Він знав чи що? Чому як завжди я нічого не знаю, чи це і був той сюрприз, про який вони мені казали? Скоро зійду з розуму.. Ну гаразд, це всього лиш вечеря.

Я стояла, ніби вкопана, втупившись поглядом на нього, намагалася не видавати жодних емоцій, але це виявилося дуже важко. На мене поглянув той самий Марк, якого я знала, непередбачуваний, холодний. Від його погляду мені стало якось ніяково, хоча обличчя не виражало жодної емоції.