Я твій наркотик

Глава 15

 

 

Я навіть не помітила скільки часу вдивлялася в його очі, вони ніби про щось говорили, ніколи раніше цього не помічала. У Марковому погляді щось було, не те що раніше, а якесь тепло та ніжність. Останнім часом помітила, що моє ставлення до нього змінилося. Тепер він не здавався мені зарозумілим, зверхнім, холодним. Навпаки – добрий, харизматичний, хлопець, який має стрижень, впевнений, розсудливий.

Я стояла, немов загіпнотизована, і дивилася на нього, поки голос мами не вивів мене із цього стану.

- Марк, може зробити тобі чаю чи кави. – він перевів погляд від мене на маму та з усмішкою відповів.

Софія! Схаменися!

Швидко відвела погляд від хлопця та пішла на кухню. Цей ступор, відчуття мене лякають.. Чорт!

Я сперлася руками об кухонний стіл та поглянула на нього. Не так собі це уявляла, це має бути не за таких обставин та причин.. Вдихнувши на повні груди, відкинула всі зайві думки. Зараз головне переїзд, а все інше  потім.

- Якщо можна, то я не був би проти випити чаю. Сьогодні на вулиці якось прохолодно. – почула голос, який постійно ставав гучнішим.

Напевно мама з хлопцем йдуть на кухню. Я швидко взялася робити собі щось перекусити та поставила чайник на плиту. Мама одразу прийнялася робити Марку чай, а собі з татом каву.

Сьогодні я зробила собі омлет та нарізала свіжі овочі. Якщо чесно, люблю готувати, у мене доволі смачно та красиво виглядає. Все завдяки мамі та няні, постійно у дитинстві спостерігала за тим, як вони готують. Напевно вони привили у мені ці здібності, якщо можна так сказати.

Поки була зайнята приготуванням, помітила, як до мене хтось підійшов з-за спини. Напевно вам знайомо, коли ви стоїте спиною і інтуїтивно відчуваєте чиюсь присутність. Різко обертаюся і бачу перед собою Марка, який знаходиться від мене на відстані близько двадцяти сантиметрів. У середині все напружилося, дихання перехопило, а серце можливо ще трішки і зупиниться. Знову цей проникливий погляд, який спочатку дивився на мене, а потім поступово перейшов за мою спину.

- Що готуєш? – спокійно промовив.

Цей його спокій інколи дратує. Мені цікаво, колись Марку зносить дах?

- Ти мене налякав. – тихо промовила і продовжила. - Омлет. - швидко відсторонилася вбік, подалі від нього. Ця близькість викликає у мені дивні відчуття. Ніколи такого раніше було, навіть з моїм колишнім.

- Виглядає дуже смачно. Ти так і не відповіла на моє запитання.

Марк став поруч біля мене, обпершись спиною на стіл. Його погляд був спрямований кудись прямо. Сьогодні він був одягнений у чорні спортивні штани, приталену білу футболку та сіру спортивну кофту. Доволі просто, але зі смаком.

- На яке запитання? - тихо промовила, щоб мама не звернула увагу.

- Чи ти готова?

- Ніби, коли я скажу, що ні, то щось зміниться. – зі смішком відповіла та посміхнулася.

Від цих слів хлопець теж усміхнувся і продовжив:

- Це точно.

У цю мить мама покликала хлопця на чаювання, а я прийнялася їсти свій сніданок. Вийшло дуже смачно, хоч і це проста страва. Поки я їла, тато відніс усі мої зібрані коробки до автівки Марка. Речей було не дуже багато, але все одно не помістилися в одну машину. Тому я буду їхати на своїй і заберу все, що залишилося.

Це такий хвилюючий момент: дитина покидає батьківське гніздечко. У дитинстві я уявляла все по-іншому: знайду собі хлопця, який стане для мене опорою та підтримкою, який буде безмежно мене кохати, ми будемо жити разом, потім одружимося.. Але сьогоднішня реальність відрізняється від дитячих мрій. Та маленька дівчинка вже давно виросла, і цьому посприяв мій колишній. Влад був моїм першим усвідомленим коханням, мрія всіх дівчат старшої школи. Він перший почав проявляти увагу, турбуватися, згодом запропонував зустрічатися і я погодилася. Все було чудово, до того моменту, поки він мені не зрадив з дівчиною, яку я дуже добре знала. З часом зрозуміла, що це було не зовсім кохання, а можливо прив’язаність. З того часу пройшло три роки, мене це більше не турбує. Життя триває і воно прекрасне.

Ось я вже сиджу у своїй машині, їду до квартири своєї мрії з хлопцем, якого знаю трішки менше місяця. Дорога була доволі довгою, я ще не була у тому районі, тому їхала по гугл мапі. Приїхавши на підземну стоянку, одразу помітила авто Марка і хлопця біля неї, він чекав на мене. Як тільки вийшла з авто, він підійшов до мене.

- Мої речі вже у квартирі, твої я також вже заніс. Залишилися лише ті, що у тебе в авто. Ось, тримай. – хлопець протягнув мені до рук пластикову ключ-карту. Вона була такого розміру, як звичайна картка, глянцева, темно-синього кольору, з написом назви цього пентхаусу та номером квартири.

- Дякую. – забравши ключ-карту, ми з хлопцем направилися до машини забрати коробки.

- Квартира знаходиться на 32 поверсі? – запитала я, коли ми опинилися в ліфті і хлопець натиснув відповідну на кнопку. Марк лише кивнув і більше нічого не промовив.

І ось наступний крок. Ми стоїмо перед дверима нашої квартири. Так дивно казати це слово «нашої». В середині мене відбувається якась буря емоцій, приємних емоцій.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше