Глава 16

Один приємний сон змінювався іншим, усмішка не сходила з мого обличчя. Пам’ятаю лиш те, що була на острові, який омивався кришталево чистою океанською водою, палюче сонце та домівки, які стояли прямо на воді. Найдивнішим для мене було - це те, що я вміла плавати.

Я і плавати? Це непоєднувані речі.

Хоча, пам’ятаю ті відчуття, як солона вода тримала мене на плаву, навіть пірнути було важко, випливала як буй. Мої руки та ноги постійно обвивали маленькі рибки, вони такі чарівні, кожна по-своєму особлива.. Це така краса..

Рай тривав не довго. Цей нестерпний сигнал будильника починає мене дратувати. Навіть думати не хочу, що сьогодні потрібно їхати на навчання. Виплутавшись із м’якої ковдри, ледь натиснула на блокування екрану телефону

- Це все був сон? - тихо пробубніла під ніс, сідаючи на ліжку. - Ну звісно, як я могла опинитися на островах за один вечір. - заплющивши очі, знову впала на ліжко.

- А тут м’якенько.. - з усмішкою протягнула, але вона швидко зникла з мого обличчя, коли я згадала про те, що потрібно підійматися з ліжка.

Ранкова рутина тривала трішки довше, ніж я планувала. Сьогодні вирішила одягнути класичні джинси, білу рубашку та чорний піджак у клітинку, все-таки на вулиці середина осені, починає віяти холодний вітерець, особливо вранці. Тому не завадить дістати декілька теплих речей. Що до волосся, то сьогодні зробила легальні локони, також нанесла ледь помітний макіяж. Останнім кроком - поглянула на себе у дзеркало, поправила прядку волосся та попрямувала з кімнати.

На диво, в будинку було дуже тихо. Цікаво чи Марк вже прокинувся, сьогодні ж понеділок, потрібно на навчання.

Мені пора вже починати звикати до того, що живу з Марком, що ми «пара», що моє життя змінюється, що я тепер залежна від інших людей. Коли я спустилася на кухню, то помітила Марка, який воював з кавоваркою.

- Почалося повстання роботів? - з усмішкою промовила, проходячи до кухні. - Доброго ранку! – спокійно промовила.

Хлопець продовжував натискати кнопки у хаотичному порядку, невже йому щось непідвладне? Так зосереджено намагався зрозуміти в чому проблема, що навіть не помітив, як я увійшла.

- Або я дурень, або ця машина зійшла з розуму. – роздратовано промовив собі під ніс.

- Агов! Я тут. – промовила, підходячи до Марка.

- І тобі добрий ранок. – все так само роздратовано.

- Бачу тут потрібна справжня чоловіча рука. – іронічно протягнула, посміхаючись.  

- Я впораюся сам, сідай до столу.

Я відсунула рукою Марка від кавоварки й через декілька натисків на дисплей вона запрацювала. Повернувшись до хлопця, переможно поглянула на нього.

Напевно я зачепила його самолюбство та гордість Упс!

- Не варто було, впорався б і сам. – спокійно мовив.

- Чому ти просто не прийняв мою допомогу? Машина ж запрацювала. – повернувшись до хлопця, продовжила. – Яку каву тобі зробити?

- Відсьогодні ми живемо за правилами, які склали вчора, тому, будь ласка, займіть місце за столом і очікуйте свого сніданку.

Все-таки він образився …

- Вибач. – винувато промовила та сіла на своє місце.

Вже за декілька хвилин все стояло на столі. Простий, звичайний, чоловічий  сніданок. Кава була ніжна і дуже ароматна, а салат легкий і досить смачний. Коли моя тарілка спорожніла, просто сиділа і водила виделкою по колу, навіть не помітила, як поринула у свої думки. Спочатку ми сиділи у повній тиші, ця обстановка починала нагнітати. Не варто було мені не лізти у цю справу. Правду мама казала, що чоловік має виконувати свою роботу, а ми, жінки, свою роботу. Але ж допомагати один одному теж потрібно, ми ж скоро станемо не чужими людьми.

- Про що замислилася? – з моїх думок вивів голос хлопця.

- Та так, ні про що. – я піднялася зі свого місця і почала прибирати брудний посуд.

- До речі, у мене є новина.

- Яка?

- У моєї мами завтра день народження. – почав хлопець. – Вона запросила нас на святкову вечерю, разом, - на останньому слові він зробив помітний акцент і одразу продовжив,  - приблизно на сьому. Сподіваюся у тебе немає ніяких планів на цю годину?

- Звісно ні. Навіть якби були, то скасувала. – спокійно промовила.

- Це чудово. Тоді о шостій потрібно буде вже виїхати. – Марк вимив весь посуд і сів поруч біля мене пити свій напій.

- Добре, я не затримаю нас. – так незвично промовляти це слово «нас», ніби нічого дивно, але все одно викликає якийсь дискомфорт, не можу повірити у те, що з нами відбувається.  – Що подаруємо твоїй мамі? – хоч я і чужа їм людина, але прийти на таке святкування з пустими руками не можу.

- Якщо чесно, я довго думав над цим питанням. – навіть не помітила, як хлопець пожвавішав і почав з азартом розповідати про свої ідеї. – У мами був програвач, вона колекціонує вінілові платівки. Але під час переїзду він зламався, думаю їй буде приємно, якщо ми його подаруємо.

- О, це крута ідея. – я була здивована, якщо чесна. – У мого знайомого є антикваріатний магазин, можу запитати чи є у нього те, що нам потрібно.

- Дякую тобі, було б чудово. – Марк ніжно посміхнувся мені у відповідь і одразу продовжив. – Нам вже час їхати.

- Ти не забув про те, що ніхто поки що немає знати про це все? – я показово розвела руками, вказуючи на всі масштаби.

- Не хвилюйся про це.

На цьому наша розмова припинилася. Хлопець швидко зібрав свої речі та вийшов з квартири, залишаючи мене саму. Я піднялася на гору, забрала свої матеріали для навчання і вирушила на стоянку. Маркової автівки вже не було, напевно поїхав.