Розділ 7

Пізнання в душі багато в

чому сприяє будь – якої

істини.

Аристотель

«Пройшов ще один нікчемний день мого багатогранного життя. Встаючи з першим ранковим променем сонця, я розумію, що день за днем втрачаю важливі години життя, які могли б змінити моє мінливе буття, якщо я б цього, звичайно, захотів. Але я знову повертаюся до того, від чого розпочав. Тобто, не роблячи ніяких кроків вперед, зовсім нічого не змінюючи. Навіть, слова мого янгола-охоронця, прекрасної й світлої Ангеліни, не можуть подіяти на мене. А все тому, що я її просто не слухаю і знову повторюю ті самі помилки, які робив учора, позавчора, місяць назад чи рік» – Максим

Людина, народжуючись, отримує неоціненний дар — життя. Але життя не може існувати без духовних цінностей, істини. Духовно розвиненою людиною вважають таку, котра багато знає і ще більше розуміє. У своїй діяльності спирається на почуття й поняття істини, добра і краси, якій притаманні безкорисливі почуття любові та милосердя, здатність відчувати свою причетність до людства.

Духовність людини — це вміння мріяти, фантазувати, творчо вдосконалювати світ, прагнучи зробити його кращим. Уміти створити свій внутрішній світ, не схожий на навколишню дійсність. Але, що робити, якщо ти втратив орієнтири на майбутнє життя, самовпевненість у собі й у своїх силах? Ми повинні розуміти, що формування ціннісних орієнтацій — це складова частина самої людини, процесів виховання і самовиховання особистості.

Ангеліна знову намагалася пояснити Максиму заради чого потрібно жити й боротися… Одне радувало її — Максим, нарешті, звільнився від почуття провини перед рідними. На жаль, в іншому він навіть не хотів чути її. А це янголові не подобалося. Залишилось єдине: Максим повинен знайти у своїй душі істину, а в серці кохання. Вони такі важливі для гармонійного існування людини.

— Ти не бачиш вірного шляху і не знаєш, як далі жити, — сказала Ангеліна, але, здається, Максим її навіть і не чув, бо був зайнятий картиною. — Ти знову і знову малюєш портрет однієї й тієї ж жінки. Можливо, досить губити себе?

— Губити себе? — нарешті, він повернувся до Ангеліни. — Я не розумію про що ти!

— Це через твою колишню, на ім’я Олена! — Ангеліна пильно поглянула на Максима, чекаючи його реакції. І чекати довелося недовго.

— Так, це через… неї. Ангеліно, вибач, але я тебе не розумію. Що ти хочеш від мене?

— Ось як ми заговорили? — нахмурилася. — Я лише хочу врятувати тебе і твою душу, яка пропадає у цьому світі. Більш того, ти мене не тільки не хочеш почути, але й не хочеш вірити, зрозуміти, що я права. Досить страждати минулим! Олена — не твоя доля!

— Ти хочеш сказати, що я ніби поїзд, який зійшов з правильної дороги, і тепер не можу повернутися. Ти весь час мені говориш, щоб я знайшов істину, щоб поборов свої страхи! — почав емоційно говорити Максим. — Вибач, але я втомився боротися, не знаючи з ким… ну, тобто з собою.

Ангеліна спокійно дивилася на нього, а потім сказала:

— Якщо поїзд зійшов із рейок, він не може повернутися. Але ти зможеш, тому що ти — людина, і цінуй це. Максиме, ти не хочеш жити спокійним життям, тому що боїшся цього. Ти не бачиш красу природи, яка оточує тебе, хоча малюєш чудові картини й маєш незвичайний дар бачити красу у тому, що здавалося безнадійним, непривабливим для інших. Ти втратив роботу через свою пиху, хоча можна інколи й поступитися своїм амбіціям здоровому глузду. Ти намалював кілька картин з Оленою, але не хочеш визнати, що вона — твоє минуле.

На цій завершальній ноті, Ангеліна припинила вичитувати Максима. Він був вражений тим, як вона точно читала його думки, і бачила його душу, як дзеркало.

— Гаразд. Можливо, ти маєш рацію! Що мені робити? — якось невпевнено, спитав Максим.

— По-перше, ходімо прогуляємось, а потім видно буде.

— В принципі, я не проти прогулятися.

— От і добре. Ходімо знайомитися зі світом по-новому.

Максим тепер зрозумів, чому «знайомитися зі світом по-новому».

Він ніби почав бачити все заново: цю вулицю на Подолі, на якій вже кілька років живе. Той магазинчик, де вперше побачив Ангеліну. Ту красу, яка оточувала все живе. Тих людей, які весь час кудись поспішали.

Кожна людина бачить світ по-різному, адже через пізнання світу людина може пізнати саму себе, свою природу, зв’язок з іншими людьми. Людина в процесі діяльності перетворює природу на світ свого буття, тобто на життя, яке, з одного боку забезпечує її існування, а з іншого — руйнує природу, створює загрозу власному існуванню. Якщо зникне людина, зникне і світ, який створила вона.

— Ти знаєш, я ніколи не фіксував у своїй пам’яті красу природи, — сказав Максим. — І я не пам’ятаю, коли востаннє сидів на траві. Це може звучати дивно, але це все ж таки правда.

Вони сиділи у парку, насолоджувалися природою і спокоєм, які оточували їх.

Ангеліна всміхнулась, а потім додала:

— Що тут дивного? Людина інколи не помічає, що її оточує.

— Дивно, а чому люди так дивляться на мене, ніби я божевільний і розмовляю сам із собою? — запитав Макс.