Епілог

— Жан Батист Массильон сказав: «Людина народжена для великих справ, якщо у неї вистачає сили перемагати саму себе». Іноді буває так, що людям не вистачає сили перемогти себе. Багато чого не розуміють і не хочуть інколи зрозуміти ближнього.

Ваш духовний світ може бути не дуже розвиненим, тому подеколи не усвідомлюєте себе і не можете керувати своїми вчинками. Вам притаманна жорстокість, агресивність і навіть нікчемність, але все ж таки людина — унікальне творіння у Всесвіті.

Хто не вірить у випадкову зустріч, яка може змінити життя? Ви самі переконалися, і я також, що неочікуваний випадок може змінити не тільки життя, а й допоможе розпочати все спочатку. Саме все із чистого аркуша ви хочете розпочати.

З талановитого, амбіційного і молодого художника виросте майстер своєї справи, який відкриє власну галерею картин, ще й допоможе молодим і нікому невідомим художникам. Повіриш у себе і знову зможеш стати на ноги, крім того, і повірити у справжнє кохання, і збагнеш, що життя підносить тільки ті випробування, які можеш пройти. Для цього потрібно лише прислуховуватися до внутрішнього розуму, він зможе багато чого підказати.

А ти Варю, своєю чергою, врятуєш не одне життя. Але в кінцевому — все залежить від людини. І наостанок скажу: Максе, бережи Варю.

— Ми ще побачимося? — запитав Макс.

— Ні. Але я завжди буду з вами.

— Ти сказала про майбутнє. Чому? — запитала Варя.

Ангеліна всміхнулася.                               

— Ви не будете пам’ятати мої слова, з часом навіть мій образ вивітриться з пам’яті.

Макс на знак незгоди махнув головою та нахмурився.

— Але ми не хочемо… — сказала Варвара.

Варя не договорила, адже з цими словами Ангеліна зникла…

Насправді образ і не такий важливий, головне, щоб янгол був завжди з людиною в серці, в її думках і душі. Тепер все залежить від Максима та Варі…

Повертаючись додому, вони знову почули її голос:

— Пам’ятайте мої слова. Знайдіть віру в собі. Я завжди буду з вами.

Макс всміхнувся та обійняв Варю за плечі. Вона всміхнулася у відповідь. На її щічках помітив ямочку, яка так і вабила.

— Ти не один будеш сумувати за Ангеліною! — мовила Варя. — Однак я рада тому, що завжди буду знати, відчувати, що вона поряд із нами.

Макс просто дивився на її вуста і не міг відвести погляду. Зупинився. Варя зупинилася поряд та повернулася обличчям до Макса.

— Я радий тому, що доля звела нас. І, як сказала наш янгол, я повинен берегти тебе. Тому, тепер я буду завжди поряд.

Варя засміялась. Макс сам не очікував, що скаже такі слова, але вони дійсно були щирими. Вона несміливо зробила ще один крок та взяла чоловіка за руку. Їхні руки сплелися і, від почуттів, які вирували в душі, Максим не втримався та поцілував її. Серце здригнулося, коли Варя відповіла на його поцілунок…

— Але в кінцевому — все залежить від людини! — спостерігаючи за Максом та Варею, сказала Ангеліна.

— Ти знову спостерігаєш за своїми людьми! — сказав Натан, який неочікувано з’явився поряд. — Радий, що битва закінчилася, і я чесно скажу, вболівав за вас… Чув, що одна із маяків — зрадниця, а безсмертний воїн Атарі повернув собі силу, бо Михаїл помилував його… Касікандіера пала від меча архангела. Це мене дуже радує. Скільки всього цікавого я пропустив.

Ангеліна обернулася до Натана.

— Чому це ти раптом вболівав за нас?

— Ну знаєш, краще жити у цьому світі, яким би він паршивим не був, ніж жити у постійному хаосі та темряві.

Бувши невидимими, Натан та Ангеліна повільно продовжили йти по Маріїнському парку. Натан склав руки позаду та про щось замислився.

— Ти розв'язав питання з руною?

— Ні, — тихо мовив Натан. — На жаль…

— Ну, у тебе ще багато часу дізнатися таємницю другої руни. Я б сказала — ціле століття.

Натан зупинився. Ангеліна повернула голову.

— Чому зупинився?

— Я відчуваю у твоєму тоні нотку сарказму. Невже так вплинуло твоє людське буття на землі?

Ангеліна щиро всміхнулась.

— Я не говорила тобі, але дякую, що так неочікувано втрутився у життя моїх людей. Тепер вони дійсно щасливі та закохані не лише в одне одного, але і в життя.

Натан всміхнувся та кивнув.

— Я радий за них. Дійсно!

— Я відчуваю, що ти сказав це щиро. Але Натане, коли ти станеш щасливим і знайдеш спокій в душі?

Він насупився.

— Можливо, ще через пару віків, — спокійно мовив нефілім.

Натан та Ангеліна попрощалися. Янгол-охоронець змахнула крилами та піднялась у небо. Натан бачив, як небо розкрилося та прийняло свого янгола.

— Ти ще знайдеш свій шлях, — пролунав голос Ангеліни. — Не зупиняйся, йди вперед та прийми свою сутність. Ти особливий, пам’ятай про це!