Глава 3, або Урок математики

Довгі коридори з нескінченною кількістю шаф здавалися для Хоуп чимось схожими на ілюзію, де в будь-яку секунду вискочить зло. Її найстрашнішим ворогом являлась сім'я зі сторони матері, проте сьогодні дівчина дихає вільно, тому що боятися мертвих немає сенсу. Оскільки у дівчинки з хоробрим серцем тепер ворогом була сама вона. Хоуп являється проблемою, як для себе, так і для оточуючих. І виникають складнощі у довірі професору Скотту, бо вона не могла збагнути, скільки потрібно мати добра  й віри в собі, щоб відправити доньку найстрашнішого злодія в місце, яке кишить невинними (потенційними) жертвами.    

Відшукавши шаф зі своїм номером, Хоуп без вагань розібралась із кодовим замком й завмерла. Вона зіткнулася з пустотою всередині шафки. Така ж непроглядна темрява була в її душі, яку не вдавалося розмалювати кольорами веселки, бо негатив усе змивав. Чим заповнити маленький куточок, окрім підручників? Хоуп поступово розпочинала дратуватися від довгих роздумів й прийнявши рішення взяти тільки необхідні книги, закрила дверці шафа, щоб не ятрити чорну душу черговими планами про яскравість.

- Привіт! – дзвінкий голос пролунав за спиною брюнетки й неабияк змусив серце тьохнути від сполоху. Останнім часом оточуючим подобається ловити МакКензі в той час, коли вона найбільш вразлива.

Хоуп розвертається й старанно вдає з себе дружелюбну, коли бачить перед собою дівчину зі стопкою листівок в руках. Одну з них Софі простягає їй, а тому новій учениці доводиться швиденько пробігтися очима по оголошенню, що не містить для неї важливої інформації. Президент школи життєрадісно добавляє:

- Для тебе, як для новенької, буде корисно знайти друзів за спільними інтересами. А ніщо посприяти цьому не в силах, окрім поза навчальної діяльності.

- Я ні з ким не дружу, - Хоуп відводить очі від проникливого погляду.

- Чудово, - бойовий дух дівчини не гасне. – Я Софі, - простягає руку й знає, що відповідь буде позитивною.

- Хоуп, - представляється учениця елітної школи й тихо дивується наполегливості учнів звичайної школи. Можливо з ними слід бути добрим, щоб відчепилися? Бо коли фиркаєш, їх магнітом тягне пізнати її ближче.

- Звідки ти до нас переїхала? – допитується світловолоса, зручно вмощуючи на руках нескінченну кількість стопок й не зводячи своїх карих очей, сповнених щирості.

- Зі школи Раймонда, - тяжко зітхнула Хоуп й швиденько поспішила привернути увагу нової знайомої до невіданої для неї творчості, пов’язаної із мюзиклом. – Це обов’язково? Бо я не впевнена, що професор Скотт відпустить мене за межі школи без супроводу. У нас все суворо з правилами.

- Правила – повний відстій! – махнула рукою Софі, а володарка магії не стрималась від здивування.

Адже вкрай суворі правила їхньої школи дозволяють більшості смертним учням завершити навчання. Тим, кому не пощастило потрапити в пазурі вовка або позбутися від крові за допомогою вампіра, було суджено відправитися на той світ.

- Хоуп, я уже сказала, подружитися з нами – це плюс для тебе. Тому не вигадуй різних дурниць й приходь завтра. Обіцяю, ти не пожалкуєш.

- Все можливо, - дівчина ухилилась від прямої відповіді й почувши перший голосний дзвінок на урок, нахмурила брови. Її чекає ненависний предмет – математика, яка проголошена царицею всіх наук. Тільки Хоуп щиро вважала існування даної науки пекельним прокляттям, насланим на людей за їх помилки й шкоду для природи. А чому страждати повинна ще й вона, Хоуп відповіді знайти не могла.

- У тебе зараз містер Картер? – квапливо запитала Софі.

- Хто? – не розуміла дівчина.

- Математика, - по складах розшифрувала королева школи й отримавши кивок від нової учениці, діловито відчеканила: - 2 поверх, прямо по коридору з правої сторони 214 кабінет. Зустрінемося там і дякувати не обов’язково!

Й поспішила до темноволосої дівчини, яка чекала її біля сходів й тримала на руках схожі листівки. Це була її найкраща подруга, яку звати Зої Райт. Вона улюблениця та гордість своїх батьків, які мали свій адвокатський офіс. Проте ним в основному займалась місіс Райт, тоді як чоловік надавав перевагу сімейній справі, що дісталася від батька, а тому від його батька й так до безкінечності.

Знайти потрібний кабінет для Хоуп не було надприродно-важкою проблемою, а опинитися у залитому сонячним промінням приміщенні без тремтіння на кінчиках пальців виявилося можливим. Допитливі очі багатоманітних кольорів сковзали по обличчю та зовнішньому виду гості з елітної школи й тихі голоси перемовлялись між собою, наївно вважаючи, що бездоганний слух не вловить жодного слова. Якби вони на секунду задумалися, що в стінах школи Раймонда навчаються не діти з переповненим гаманцем й передбаченим майбутнім, а безжалісні воїни, то ніхто б не наважився косо глянути у сторону Хоуп МакКензі.

Бо на відміну від присутніх у приміщенні, Хоуп уже має кров на руках.

- Хоуп! – ідеальний зір вовчиці уздрів тонку руку Софі, що змахнула вгору для привернення уваги. – Я забронювала для тебе місце!

І це було дійсно так. Скромне місце у другому ряду від вікна за спиною ввічливо усміхненої дівчини пустувало, що розташовувалось навпроти Софі. Тепер це місце призначалося для неї. Хоуп вдячно посміхнулась й направляючись до поставленої мети, не могла втриматися від погляду у карі очі шатена.