Глава 6, або Довга дорога

Добрий день, шановні читачі! Мені дуже приємно бачити, як число переглядів з кожним днем зростає;) 

Якщо у вас виникають питання, через те, що в минулій главі було сказано, що Хоуп має сили 4-х стихій, то це не помилка. Підписуйтесь на мене, щоб в подальшому не пропустити главу, де ви дізнаєтесь подробиці того, як саме Хоуп стала відьмою 4 символів природи)

Приємного читання  ♥♥♥

В голові обох дівчат замиготіли кадри з життя тринадцятирічної дівчинки, але найбільше запам’ятався день спекотного літа у Флориді, а саме в окрузі Меріон, що міг похизуватися маленьким кінним царством. Це було останнє літо, яке Хоуп провела з мамою.

Шість років тому

Мама знімала для них типовий американський білий будиночок неподалік від Меріона й дівчина була від нього в захваті. Їзда велосипедом до стайні через поле приносила істинне задоволення і Хоуп не боялась сказати мамі, що їй подобається це містечко й вона не проти залишитися тут на все літо. Тільки мама часто твердила про те, що пора змінювати місцезнаходження, але дівчинка випросила один день.

Один день став вирішальним в її долі.                   

Хоуп якраз повернулась із стайні «Рохара», де допомагала господарям з маленькими лошатками й вдало вчилась верхової їзди на чистокровному арабському жеребці по кличці Оптімус. Дівчинка квапилась додому, щоб похизуватися матері, що навчилася виконувати деякі трюки й сказати, що кінь гнідої масті без страху підпускає її до себе.

Її мама сиділа на плетеній гойдалці й гортала свій щоденник із закляттями з свого минулого життя відьми. Її бліде тіло було під прицілом пекучого сонця, а голова прикрита французьким солом’яним капелюхом, на якому була чорна стрічка. У зовнішності жінки можна розгледіти іспанські й мексиканські корені. Бо чорне волосся, як смола й очі кольору гіркого шоколаду здалеку відносили її до цих народів. Смуглий відтінок шкіри Елеонора втратила після смерті, проте донька отримала від неї в спадок оливкову шкіру.       

- Привіт, юна леді!

Хоуп кинула велосипед на траву й присіла поруч з мамою. Від немилосердного сонця підлітка рятувала джинсова бейсболка з козирком на потилиці, а на ногах красувалися мокасини. 

- Мамуля, я тобі зараз таке розповім! – ідентичні кольору очі, як у матері, світилися захватом.

- Давай ти розкажеш по дорозі, - Елеонора Харріс закрила щоденник й поклала в рюкзак, який лежав поруч з нею і належав доньці. – Мила, нам пора.

Хоуп незадоволено поглянула на сірий мінівен, яким вони мандрували цього літа, й жалібно подивилася на матір:

- Мам, давай ще трохи тут побудемо?

- Ми і так затрималися на один день, - молода жінка піднялась на ноги й зверху дивилась на доньку: - Я вже зібрала усі наші речі. Не вистачало лише тебе.

З мученицьким стогоном дівчинка піднялася з каруселей, які співчутливо хитнулася на прощання. Хоуп обійняла маму за талію, примощуючись у неї під боком. Вони направилась в сторону машини, а Хоуп, провівши сумним поглядом покинутий велосипед на землі, запитала:

- І куди на цей раз?       

- Нас чекає штат Вірджинія, - випускаючи з під руки доньку, відповіла їй Елеонора та відкрила задні двері машини. Туди вона закинула рюкзак й закриваючи двері, поцікавилася: - Ти будеш забирати велосипед? Бо я помітила, що ви з ним стали нерозлучні.

- Я би з радістю, але в довготривалих подорожах існує головне правило: мінімум багажу! – повчальним тоном сказала дівчина й сіла на переднє сидіння. – Ти взяла дзеркало?

Мама вмостилася на місце водія й підбадьорливо посміхнулась:

- Так, в багажнику. Ну, а велосипед хай забирає той, хто забажає! Нам не жаль!

Рев мотора й машина рушила в довгу дорогу, проїжджаючи повз знайомих вуличок й магазинів, що ніколи не стають рідними. Хоуп визирала з вікна й махала на прощання компаніям ровесників і отримувала взаємну відповідь. В кожному штаті серед цих незнайомих хлопчаків і дівчат їй так легко вигадувати нову історію про себе. То вона з Нью-Йорку, то з Індіани або Каліфорнії. Так набагато простіше спілкуватися, бо ти знаєш, що ви ніколи не зустрінетесь. А Меріон знав їх з мамою, як родичів з Невади старенького дідуся, який прихистив їх в своєму будинку.  

Мінівен якраз проїжджав повз цегляного будиночку, де в дворі п’ятнадцятирічний юнак допомагав батькові лагодити машину. Хоуп висунула голову з машини й махаючи рукою, дзвінко прокричала:

- Прощай!

Хлопець чудово почув знайомий голос й білосніжно посміхнувся:

- Прощай, Невада!

Хоуп радісна обернулась до матері й швидко випалила:

- А я цілувалась з Філом!

- Я так за тебе рада! Перший поцілунок, то святе! - засміялась Еле, не відпускаючи кермо машини, яка уже везла їх повз стайні «Рохана».