2.

Віра вже по обіді вийшла на вулицю. Їй несила було сидіти склавши руки. Пошукавши в інтернеті, вона виявила, що туди можна доїхати на маршрутці, тому не стала зволікати.

Дочекавшись потрібного номеру, вона через деякий час вже напружено вдивлялась в навколишні будинки.

Потрібну назву вона побачила трохи запізно, тому підвівшись підійшла до водія.

 - Будь ласка, зупиніть. Я не встигла вийти.

 - Не можна. Це не за правилами.

 - А наступна зупинка?

 - Через декілька кварталів.

 - Будь ласка, а якщо я заблукаю? Зупиніть...

 Водій зі злістю зупинив маршрутку і коли Віра ледь ступила на тверду поверхню швидко закрив двері, рушив з місця. Дівчина якось невдало встала на праву ногу відчувши різкий, сильний біль у голеностопному суглобі, зрозумівши, що певно підвернула його.

"Цього тільки бракувало!"- подумала дівчина, відчуваючи, що від того болю перехопило подих.

Спочатку вона і кроку не могла зробити, біль просто була нестерпною, але вже за мить почала робити ледь помітні кроки до дверей.

Потім Віра трохи постояла біля входу, опановуючи себе і вмовляючи не зважати на біль, який з кожною хвилиною наче відступав, але не остаточно. Потім вона нарешті зайшла всередину, опинившись наче в темному квадраті.

Віра хотіла привітатися, але не знала куди казати, бо нікого не було видно.

На допомогу прийшов незнайомий чоловічий голос.

 - На кастинг танцівниць? - і так і не дочекавшись відповіді додав.

 - Прямо по коридору, велика зала справа.

Потім двері відчинилися і Віра шкутильгаючи пройшла всередину.

При вході в залу її вже чекали. Кремезний чоловік не вітаючись, вхопив її за руку і повів за собою. 

- Треба переодягтися. Вибери там, що залишилось і обов'язково туфлі на підборах.

 - На підборах? - Віра, яка незабувала про біль ні на секунду, серйозно замислилась. 

" Як вона буде їх одягати, а тим паче танцювати?"

В кімнаті вже не кого не було, окрім однієї дівчини, яка невпевнено дивилась на одяг, не торкаючись його.

Коли Віра зайшла вона подивилась на неї.

 - Що з тобою? - спитала вона, побачивши, що вона шкутильгає.

 - Здається ногу підвернула, коли з маршрутки виходила. - відповіла Віра, опускаючись на перший ліпший стілець.

 - І як ти будеш танцювати?

Вони обоє одночасно подивились на різноманітні туфлі на височенних підборах, які стояли на підлозі.

Віра відчуваючи ниючий біль в суглобі, тяжко видихнула.

 - А може можна в своїй? - подивилась з надією на нову знайому.

 - Мені теж не хочеться переодягатися. Соромлюся. Просто робота потрібна. А тут можна за короткий термін добре підзаробити.

 - Як тебе звати? - спитала Віра, розглядаючи дівчину. Вона була приблизно її віку, але з чорним волоссям.

 - Яна. - відповіла вона, вибираючи одяг і  швидко переодягаючись. - Ну напевно я вже піду.

 - А чому ти сказала на за короткий термін часу?

 - Бо господар через деякий час всіх звільняє, окрім охоронців.

 - Невже таки всіх? - спитала Віра, думаючи про те, що Валік пропрацював в цьому клубі цілий рік.

 - Це не перший раз. - вже пошепки промовила Яна, наближаючись до дверей. 

Віра бачила як вона вийшла за двері і вони повільно зачинились. Дівчина навіть подумала, що про неї забули і тому вона навіть не спробувала почати переодягатися. 

Охоронець зазирнув всередину і здивовано оглянув її.

 - Ти чого ще не переодяглася? Давай швидше!

Віра підвелася і підійшла до одягу. Розгублено роздивляючись речі, нічого не робила, заціпинівши в очікуванні.

Вона чула стук власного серця у себе в грудях, його сильні поштовхи. Живий, рухомий орган, який зараз жив своїм власним життям, підпорядковуючись невідомим законам.

Віра почула, як знову відкрилися двері. Той самий охоронець вже не дивувався .

 - Ти не готова? 

 - Я не можу танцювати. - Віра почула свій голос на диво спокійний і врівноважений. - На підборах. Ногу підвернула.

 -  Мене це не цікавить. Можеш бути вільна. 

 - Але...Я шукаю брата. Він у вас працював. Валік...- але він навіть не слухав.

 - Ти що не зрозуміла? Мене не цікавить, кого чи що ти шукаєш. Я поспішаю.

Віра трохи кульгаючи пішла до виходу.

Темний коридор. За дверима центральної кімнати лунала музика.

 - Вихід там. - він показав на двері і не чекаючи поки вона вийде, увійшов в ті двері. Музика на секунду оглушила, заповнюючи простір собою. 

Двері зачинились настала тиша. Наче вакуумний простір, відрізав від всього іншого світу. Дівчина залишилась сама в темному коридорі, не знаючи, що робити далі. Дійшовши до кутка вона повільно з'їхала по стіні, відчувши, як на долоні крапають гарячі сльози.