3.

"А ти просто дихай, дихай!"

Проносились слова пісні Бумбокс в голові останнім часом занадто часто. Назар знову увімкнув її на телефоні, уважно прислухаючись до власного дихання. Співак співав про кохання, про це дивне почуття, яке було йому невідоме. Пристрасть так. Можливо деяке захоплення на невеликий термін. Потім постійно ставало не цікаво. 

Він свідомо використовував людей, їхні ресурси, вважаючи єдиним достойним відчуттям, почуття натхнення. Так він створював виступи, контролював постановки, поєднував музичні стилі, створюючи якусь нову атмосферу. Відчуття натхнення, як ненажерлеве створіння всередині нього, потребувало якихось нових вражень і емоцій. Воно раніше чи пізніше потребувало більшого. Назар знаходив його в швидкості і екстремальних видах спорту, ризикуючи власним життям. " Балансуючи на висоті " так він це називав, він свідомо провокував власну свідомість, емоції і почуття. А може він просто хотів хоч щось відчувати? Розірвати байдужу, вакуумну оболонку власної душі. Але те, на що він був спроможний в такі хвилини, інколи вражало його самого.

Доки не з'явились ті листи. Вони надходили регулярно електронною поштою, змушуючи його вперше в житті відчути страх. Його лякала не сама смерть, а радше те, що є якийсь невідомий йому ворог, який до речі знає його дуже добре, але якому він не може зазирнути в обличчя, бо не бачить його. Саме власна роль маріонетки, дана йому кимось іншим, невимовно дратувала і викликала відчуття не підконтрольного гніву. 

Це змушувало його звільняти весь танцювальний колектив і навіть інший персонал з завидною регулярністю, достатньо довго. Окрім Лари, його хореографа, охоронців і ще однією людини. Яку він навіть  зараз не міг згадувати спокійно. Бо від його підступності навіть у нього самого опустилися руки.  Людина, яка останнім часом допомагала йому і яку він підпустив занадто близько, і був цим таємним ворогом.

Через пів години повинен був розпочатися кастинг, а йому вже було нудно. Всі ці гарні дівчата чомусь останнім часом нагадували йому, якийсь єдиний організм, їхні обличчя стиралися, вони втрачали для нього свою індивідуальність, об'єднуючись в якусь не дуже приємну асоціацію.

Навіть Лара не могла допомогти. Раніше вона розважала його своєю поведінкою. І ще йому подобалась специфіка її роботи. Дивина, як за мінімальний період часу, вона робила з недосвідчених дівчат, справжній танцювальний колектив.

Кожен раз дивуючи його все більше, своєю енергією та невтомною жагою до життя. Вона дівчат не шкодувала, змушуючи повторювати одні і ті самі рухи по декілька разів.

До нього самого вона ставилася зовсім по-іншому. Назар здогадувався, що їй просто подобалась його музика і те, яку він підбирав під той чи інший танець, над яким вона працювала. Вони з Ларою були дуже гарною командою, тому що кожен займався  своєю частиною роботи. Те що, кожному вдавалося найкраще. 

Напевно в цьому і був весь секрет.

Назар обвів поглядом кімнату. Погляд зачепився за улюблене колись піаніно, яке зараз радше стало предметом декору і навіть воно не визивало цікавості. Музика залишила його, він більше не чув її....

А зараз на ньому були книжки. Він раніше любив читати. Раніше. Зараз теж вони стали не цікавими....

" А ти дихай, дихай!Видихни, вдихни."

Відчуття байдужості проникло занадто глибоко, воно наче вже було під шкірою....

 Потім Назар мовчки підвівся посеред кастингу і вийшов геть. 

Побачив дивну картину в коридорі. Ні, напевно спочатку почув, тому що очі після світла не одразу звикли до іншого.

Чому він пожалів ту дівчину? Ні напевно не пожалів, бо він не знав, що таке співчуття і сльози його радше дратували зараз.

Йому здалося щось у ній знайомим. Чи погляд? Чи можливо, якісь рухи головою?

Назар не знав, але слова вилитіли раніше, ніж він встиг щось подумати.

Віра шкутильгаючи спустилася сходами вниз і знайшовши потрібний номер кімнати, відчинила двері.

На неї злякано озирнулась жіночка пенсійного віку, відсахнувшись в сторону. Через мить побачивши, Віру, вже спокійно промовила.

 - Фу, ти, дурна. Злякала мене!! 

 - Пробачте, я не хотіла. Мені сказали, що и введете в курс справи. Ви дійсно звільняєтесь?

 - Так. Моя воля, я б тут ані хвилини не залишилась. - жорстко промовила вона, махнувши долонею. - Назар зовсім з катушок злетів...

 - Назар?! 

- Ну господар...- а потім вона неочікувано подивилась на ноги Віри.

 - Що це з тобою? 

 - Та невдало вийшла з маршрутки.... нічого страшного. Тільки тягне трошки...

 - Давай подивимось? - жінка дивилась, як Віра поступово знімає взуття.

Коли вони обидві побачили її ногу, то обидві були в шоці. Вона просто неймовірно збільшилась.

 - І як ти ще ходиш? Я зараз в аптеку сходжу. - впевнено промовила вона. - А ти поки вивчай обов'язки прибиральниці. І вона дала їй роздрукований аркуш.

Як не дивно, Віра відчула полегшення, що так все сталося. Вона напевно не змогла би працювати з іншими, а так в неї буде час розпитати про Валіка.