4.

Віра дивилась на Руслану, оглядаючи її обличчя і зрозуміла, що вона злякалась. І як би вона не відносилась до Валіка чи до неї, вона несвідомо захищала себе.

 - Пробач. - Віра підвелася і зробила крок на зустріч до неї. - Ти напевно, чогось боїшся? Я приїхала сюди, бо сама невідомість паралізувала будь який рух і розвиток. Брат багато зробив для мене і я не можу сидіти склавши руки. Переживаю дуже.

Руслана довго дивилась на неї, а потім вхопила за руку і потягла за собою.

 - А це комора. Подивись уважно, що тут є. - промовила вона голосно, відкриваючи двері і штовхаючи Віру всередину невеличкої кімнати, швидко зайшовши за нею і промовивши майже пошепки.

 - Про цю розмову не повинен ніхто дізнатися. А якщо хтось дізнається, я буду все заперечувати і мені всі повірять, а тобі ні, бо ти новенька.

 - Кому я можу сказати?

Але Руслана продовжувала, наче і не чула останнього запитання.

 - Інколи люди роблять вчинки, які самі собі не можуть пояснити. Я з-за цього звільняюся. А може мені ще хочеться спокою? - а потім промовила майже у вухо.

 - Я заступалася за Валіка, не вірила в його провину, але мені ніхто не вірить. Всі робили вигляд, що їх це не стосується.

 - Але де ж він?

 - Кажу ж не знаю. Тут усюди  вуха...- пошепки промовила Руслана.

- Вуха?

Руслана швидко закрила їй рота долонею і злякано озирнулась на двері комори.

 - Пішли я повинна показати, що за чим прибирати.

Віра питань більше не задавала, її дуже дивувала поведінка Руслани, вона виглядала трохи навіженою і дивною. 

Вийшовши з комори, Руслана вже повністю опанувала себе, йшла попереду і сварила її за повільність, але Віра зовсім не ображалася.

 - Спочатку треба поприбирати нижні поверхи, центральну залу. Все по черзі. До того, коли розпочнеться шоу. Це дуже важливо. Запам'ятай. Я тобі потім покажу її, бо зараз там люди. Потім другий і третій поверх. Дивись уважно в ось цей папірець. - Руслана знову дала їй в руки роздруковані обов'язки прибиральниці.

 - Невже я не запам'ятаю так?

Руслана здивовано подивилась на неї.

 - Якщо ти з'явишся з відром та шваброю під час виступу, Назар вижене тебе в цей же вечір. Він ненавидить ті миті, коли все йде не так.

" Якщо він вижене мене раніше, ніж я дізнаюся щось про Валіка, це буде катастрофа!!"- подумала Віра уважніше подивившись на розпорядок прибирання приміщення погодинно.

 - Отже потім другий поверх?

 - Так, ось ці кімнати... - Руслана по черзі відчинила двері чотирьох кімнат.

 - Я їх прибираю одночасно з відчиненими дверима. Обов'язково запалюй аромолампи, щоб гарно пахло. - вона запалила свічку і вставила її назад.

 - А які саме масла ти використовуєш?

 - Ну чайне дерево, лаванду полюбляють... Може якісь композиції на свій розсуд... - потім вперше посміхнулася. - Це я придумала. Назару так сподобалось, що він навіть мені зарплатню збільшив!

Віру осяяла здогадка.

 - Він що вам подобається?

 - А кому він не подобається? - вона знизала плечима. - Талановитий, гарний. Уособлення успіху. Ми ж всі йдемо не за бездушними машинами чи діями. Ми всі йдемо за людьми, якими захоплюємося. Які надихають нас своїми успіхами, розумієш?

 - Але чому ви тоді звільняєтесь?

 - Ти задаєш забагато питань, дівчино! - але було видно, що вона вже не так сердиться на неї.

 - Тобі тут важко буде. Тут не люблять допитливих і занадто цікавих... - а потім уважно подивившись Вірі в обличчя, додала. - Роби все за графіком. Намагайся не попадатися на очі і тоді буде все гаразд.

Вони поприбирати разом другий поверх і підлялися на третій.

 - Тут декілька кімнат, але спочатку треба прибрати оцю. - Руслана впевнено відкрила двері і вони зайшли в середину.

Чоловік, який їй сказав спуститися вниз і знайти кімнату 203 сидів за столом і вдивлявся в якісь папери.

Руслана, побачивши його не злякалася і не сховалась за дверима.

 - Добрий день! Ми не знали, що ви тут? 

 - Мені треба дещо перевірити...

 - А я вводжу в курс справи новеньку?

 - Може все ж передумаєш звільнятися? - запитав він.

Віра здивовано дивилась на обох, Руслана суворо дивилась на нього.

 - Я не хочу щоб.... - а потім різко розвернулась. - Будь ласка вийдіть, нам треба поприбирати.

Назар мовчки підвівся і вийшов геть.

Коли він вийшов, Віра захопилась розгляданням цієї дивовижної, як виявилось кімнати. Вона була просторою з величезним вікном, яке зараз було майже закритим і тому в ній було майже темно. Чомусь їй закортіло швидше впустити сюди світло, що вона не усвідомлюючи одразу зробила.

Її здивувало, що на стінах були дві картини Гапчинської. Віра просто обожнювала ці дивовижні картини талановитої художниці з надихаючими написами, які просто не могли залишити її байдужою.