Я впізнаю твої кроки

9.

Віра повертається раніше за Яну. В гуртожитку кожен зайнятий своїми справами, але побачивши її хлопці і дівчата вітаються. Для них всіх вона сестра Яни.

Дівчина була навіть рада побути на самоті. Назар її дуже здивував сьогодні. Чи то своєю неочікуваною щирістю, чи то тим, що спробував заграти Вагнера після чималенької перерви? Віра знала, щоб грати потрібні емоції, а у нього їх було недостатньо. Вона це бачила і відчувала. На диво, він сміливо визнав це і….значить ще не все втрачено…

Його фортепіано було неймовірним. Віра зрозуміла наскільки скучила за самою грою, цими відчуттями, які не хочеться приховувати.

Музика- це прояв любові. І таким чином вона могла подарувати частинку себе іншим.

Яна повернулася трохи втомленою, але посміхалася.

 - Як минув день? – запитала Віра, насипавши Яні перекусити.

ЇЇ волосся розсипалося по плечам, вона важко дихала і розвалившись на стільчику таємничо посміхнулась.

 - Сьогодні відчула дивну єдність з дівчатами після виступу…Наче ми всі виконуючи однакові рухи увійшли в якийсь транс. Вони такі…- вона не могла підібрати підходяще слово. – талановиті.

 - Талановиті? – Віра здивовано на неї подивилась.

Вона бачила Яну такою вперше.

 - Сьогодні вперше Лара нас похвалила, уявляєш? Залишившись задоволеною.

Віра посміхнулась у відповідь, сідаючи поряд і уважно спостерігаючи, як Яна відправляє першу ложку до рота.

 - Дуже смачно. – потім вона почала розповідати і навіть демонструвати, що саме вони робили.

Віра мовчки слухала, думаючи про себе, що напевно Яна невдало вибрала технічну спеціальність, бо там вона ніколи не стане такою щасливою….

Назавжди ховаючи свою емоційність.

Потім вони вирішивши прогулятися вийшли на вулицю. Яна сьогодні весь час посміхалася і Віра наважилась запитати:

 - Я мамі своїй кожен день дзвоню. А чому ти не спілкуєшся з батьками?

Дівчина одразу стала серйозної і спокійно промовила:

 - Я сирота. Немає в мене нікого.

Віра дуже здивувалась, вони вже деякий час жили разом, але Яна ніколи не говорила про свої проблеми і не жалілася.

 - Чому ти не казала?

 - А це нікому не цікаво.

 - Ну чому ти так кажеш? – Вірі чомусь стало соромно, що вона лізе не в свої справи.

 - Ти знаєш, а в кабінеті Назара стоїть приголомшливе фортепіано… Так ось я сьогодні на ньому заграла, уявляєш. Не стрималась…

Тепер вже Яна здивовано на неї дивилась.

 - І?

 - І він мене побачив…

 - І?

 - Запропонував пограти в гру… продовжи за мене.

Яна весело усміхалась.

 - Це ж круто! Який сьогодні в нас вдалий день! – і вона взявши Віру за руку, потягла її за собою, весело розповідаючи подробиці тренування.

  Віра роздивлялась її. Емоційність Яни, її весела вдача, нагадували дівчині веселий вогник, біля якого хочеться погрітися…

 

Наступного дня Назар чекав на Віру, йому було цікаво наскільки дівчина обізнана. І ось саме ця цікавість дивувала, бентежила і лякала водночас. Він не міг зрозуміти, яка саме емоція перемагає в ньому сильніше.

Хлопець вже знав, що для початку попросить охарактерізувати себе музично. Йому дуже хотілося почути, що це  буде за мелодія.

Набір хаотичних звуків? Чи може вже відома мелодія?

Назар подився на годинник. Віра напевно ще не закінчила прибирання.

Він застиг посеред кімнати і тут вперше почув їх. ЇЇ кроки. Легкі та швидкі. Дівчина на секунду зупинилась біля дверей, а потім постукала, відкривши їх.

 - Привіт. Ти все ж прийшла?

 - Добрий день. Мені стало цікаво…

 - Та невже?

Віра уважно на нього подивилась.

 - Вам теж, хіба ні?

   Назар не відповів. Він сів на стілець, запропонувавши дівчині сісти поруч.

 - Для початку можеш заграти мелодію, яка підходить саме тобі? На твій погляд…

Віра замислилась і не грала.

 - Ти не думай. Просто грай….- дівчина уважно поглянула на нього. – Добре, добре мені дійсно стало цікаво… - Назар посміхнувся.

 Віра доторкнулась до клавіш, швидко перебрала їх всі, а потім сконцентрувала свою увагу на більш дзвінких.

 - Добре, а тепер охактерізуй мене? – Назар чесно не планував такого, але напевно це то «ненажерлеве створіння» вже відчуло весь присмак…. Чи то знову цікавість?

Віра вагалася, він бачив емоції на її обличчі.

 - Це ж просто гра?

Мить і вона знову грає. Мелодія таємнича і дивна, поступово стає гучнішою…

Це знову здивувало. Назар посміхнувся.

 - Тепер ваша черга.

 - Моя?

 - Ми ж домовлялися. Тим паче мені теж цікаво…

 - Напевно так..

Назар тягне час. Йому ніби не хочеться. Він хотів схитрувати. Але грати разом? Один на один. Це ніби відкривати частинку себе, віддавати її…

 - Спочатку себе.. – нагадує Віра.

Назар повторює за нею, перебираючи клавіши, але поступово зупиняючи все ж свою увагу на більш грубих звуках.

 - А тепер мене…

Хлопець мимоволі швидко дивиться на дівчину. Не очікувано приходить асоціація дівчини  в квітучому  весняному полі.

Мелодія поступово з’являється….

 - Дивовижно...- чує Назар голос дівчини.

Він знову здивовано дивиться на фортепіано. Невже йому все ж вдалося поєднати уявну асоціацію в звуковому поєднанні? Це вперше за довгий час..

 - Можеш бути вільна… - промовляє не дивлячись на Віру.

Коли вона майже виходить, Назар все ж вимовляє

 - Завтра чекаю на тебе.

 

 

 

 

 

 

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше