13.

Сонце сідало, а вони все їхали. Віра думала що скаже Назару про свої враження. Танець був непоганим, але саме музика оживляла його. Передавала почуття і настрій. Точніше поєднання музики і рухів. Саме це все разом. Одне без одного не могло існувати. Танцювальний колектив наче передавав емоції саме через рухи.

Танець  Лари був гарним і дівчата схоже непогано вивчили його вже за такий невеликий проміжок часу. І це свідчило  про її  непоганий професійний підхід.

Назар знову привіз Віру до води. Рух вперед заспокоїв його остаточні хвилювання, якщо вони і були. Гладка поверхня Дніпра нагадувала про чудову погоду. Здавалось зараз ніщо не могло змусити її повурухнутися. 

Віра мовчки стояла і спостерігала як він бере камінь і кидає у воду. Порушений спокій поверхні розходиться колами від центру.

 - Ось так і в житті. Одна проблема прийшла і сховалась, залишаючи за собою одні хвилювання.

 - Сподіваюсь поверхні?

Назар усміхнувся

 - Дуже влучне запитання.

 Віра усміхнулася у відповідь. Хоча розуміла, що розмова повинна бути серйозною.

Чомусь він зараз нагадав їй Валіка.

 - Виступ готовий, а музика як так розумію ні. - Віра уважно роздивилась обличчя того, хто знаходився поряд.

На перший погляд його не можна було назвати красивим, але було щось таке в його обличчі, що запам'ятовувалось.

 - Так, не готова. - промовив Назар і замовк. - Напевно переробимо щось зі старого....

 - Танець гарний....але вони повинні потренуватися з новою музикою?

 Назар замість відповіді знову взяв камінь і кинув. Камінь знову доволі органічно відскакував від поверхні, залишаючи рівномірні кола.

 - Може це хай буде імпровізація? Різної музики. Нехай вона змінює одна одну. Можливо це і не нова ідея, але повинно бути весело....

 - Імпровізація? Можливо... - потім він трохи промовчав і продовжив.  - Ти знаєш інколи щоб викликати натхнення я провокував власну свідомість. Не бачив нічого поганого в цьому. Але доля  врешті решт вчинила зі мною злий жарт. - він відвернувся від дівчини, так що вона на мить перестала бачити його обличчя і емоції, які з'явились на ньому.

Віра мовчала даючи йому змогу продовжувати.

 - Але з'явились ті листи. Моторошні і дивні...з погрозами...що мене очікує смерть...

 - Невже?

 - Найгірше, що ця людина непогано знає мене. Так, можливо, я реагував занадто емоційно, звільняючи періодично персонал....Але я....просто звик все контролювати.....

 Дівчина уважно подивилась на нього, а потім знову на поверхню води.

 - Ці листи, вони руйнували ваші плани?

 - Руйнували?  - Назар на секунду замислився. - Ні.

 - Як це ні?

 - Страх, як не дивно змушував мене домагатися максимального результату.

Мить і вони здивовано дивляться один на одного...

 - Що невже таки максимального?

 - Дивно, я тільки но це зрозумів.

Вони мовчать деякий час, кожен при своїх думках....  

 - Тепер вони знову з'явились...Листи.

 - І?

 Назар дивиться на Віру. Вона невідводить погляд від нього. Хлопець наближається все ближче.

Віра вже здивовано спостерігає, як Назар наближає до неї своє обличчя і цілує її. Спочатку ледь торкаючись губ. Потім поступово захоплюючи їх своїми. Віра не може чи не хоче опиратися. Її охоплює хвилювання. Вона забуває всі свої запитання. Про брата.

 Поцілунок просто привертає всю її увагу... Вона через деякий час спочатку ледь помітно. Потім трішки наполегливіше відштовхує його...

 - Я не можу. - промовляє Віра ледь дихаючи.

Все що відбувається далі наче в тумані. Вони сідають. Знову швидко їдуть. Швидкість трішки збиває приголомшлення дівчини, але не остаточно...

Коли вони зупиняються біля гуртожитку. Віра швидко зіскакує і йде, але чує слова, які промовляє  Назар. 

 - Подумай. Коли вирішиш поцілуєш мене...