19

Швидко піднявшись на місце зустрічі Назар повільно сідає в улюблене крісло, одразу захоплюючись спогляданням міста. Як же він обожнює, коли воно так виблискує вогнями біля його ніг.

Ці вогники наче нагадують йому шоу, тільки у відносній тиші.

Лариса зізналася йому у коханні. Чомусь він не був здивований, просто якось не очікувано. Він би навіть сказав недоречно.

А коли це кохання буває доречним і зручним? Воно завжди накриває в самий непідходящий момент. І ти стаєш вразливим, наче пораненим і ….тим самим одночасно живим. Дивовижне співвідношення.

Не те що,  він дуже здивувався. Вона завжди проявляла якусь надто настирливу опіку, щодо його особистості.

 І от тепер вона буде чекати відповідного кроку…

Ох, не час для цього. Зовсім не час.

Кохання не для нього. Надто болісне це загадкове почуття. Можливо для інших воно асоціювалось з позитивними емоціями. Для нього ж навпаки. Біль, панічний страх втратити і всепоглинаючий контроль.

Можливо тому він не дозволяв собі любити.

 Хто таке витримає? Хто?

І взагалі життя  не солодка вата і ніколи таким не буде. Хто живе у своїх власних ілюзіях, хай там і залишається.

Назар нікого ніколи не переконував у зворотньому і зараз не збирався.

Випробування даються найсильнішим і від того, як пройдеш його і буде залежати майбутнє.

Це був тільки його шлях і ще і тих, кого він захоче взяти з собою.

А Лариса дуже цінний працівник і втратити її він не міг собі дозволити ну ніяк.

І ось як саме пройти це випробування? І що обрати?

Щодо виступу він завжди довіряв саме їй вирішувати. А тепер вона спитала його поради.

І чому в нього таке відчуття, що все йде кудись не туди….

Може не треба цього нового виступу?

Назар у кріслі змінив позу, недбало зачепивши пустий келих на столі, який вже через секунду розсипався уламками біля його ніг.

Застигнувши на якісь декілька секунд, невідривно дивиться на ці всі уламки.

І де це вештається їхня прибиральниця?

Думки про Віру з’явились якось самі по собі.

Білява дівчина, яка дивним чином з’явилась у тому коридорі здавалось зовсім недавно, непомітно увійшла в його…життя.

Щось ця дівчина якось дивно його зачепила. Щось всередині дуже боляче реагувало на неї….змушувало поводися дивно…дуже емоційно реагувати….

Чомусь кортіло проводити з нею більше часу. Як не дивно з нею було цікаво.

Назар дуже сильно стиснув кулаки, зараз певно розізлившись на себе за емоції.

Якби він так не реагував на неї, то Лариса ніколи не наважитися сказати йому про свої почуття. Звичайно, ця прибиральниця їй зовсім не рівня.

 - Я не знаю… - промовив вголос Назар, смішно перекрививши Віру.

Він може знищити її дуже швидко. Навіть одними словами, навіть діяти не потрібно буде. Так, що вона довго не зможе піднятися….

Питання в тому чи допоможе це йому самому…..

 Звук відчинених дверей сповістив йому про те, що вже певно минуло пару годин і тому Лариса вже прийшла.

 - Що це ти тут робиш? – запитала вона, сідаючи з іншої сторони стола і натякаючи певно про розбитий келих.

 - Випадково зіштовхнув.

 - І якими на цей раз будуть твої підказки?

Назар деякий час мовчав. Розбитий келих, як не дивно виблискував вогниками біля його ніг, відображаючи світло ліхтаря.

Відповідь прийшла саме тоді коли він її промовив. Він не замислювався над нею і не планував її заздалегідь.

 - А може ми відмінимо це нове шоу?

 - Відмінимо? Ти що з глузду з’їхав? Я стільки працювала, думала, тренувалася….і не тільки я, а ще і дівчата…

Гарні доводи приводила Лариса, але проти внутрішнього відчуття не попреш. Ось щось йому підказувало, що потрібно зробити так, як він тільки но сказав.

 - Чому ти так вирішив? – все запитувала Лариса вдивляючись в його обличчя.

 - Внутрішнє чуття. – коротко відповів.

Не міг же він сказати про ті повідомлення, які з’явилися.

 - І що він знов з’явився?

Назару запитання не сподобалось, бо він знав про кого Лариса говорить. Він підняв очі і примружив їх вдивляючись в темряву ночі.

 - Дороби шоу так, як планувалося спочатку. Воно непогане. Дівчата все вивчили добре і ти гарно попрацювала.

Лариса почувши відповідь все одно залишилась сидіти поряд, задоволена певно тим, що почула, бо не заперечувала.

Чому в нього таке відчуття, що він пішов вперед, а вона залишилась позаду?