Глава 12

Вранці наступного дня Алекс сидів у своєму кабінеті у звичному очікуванні Кіри з її дивовижною кавою. Йому не терпілося побачити цю чарівну дівчину після вихідних і дізнатися, як вона поведе себе з ним сьогодні. Адже в їхню останню зустріч вона танула в його обіймах, як сніг на сонці. Він глянув на годинник. Рівно о дев'ятій двері відчинилися і перед ним постала Маргарет – його секретарка. Алекс роздратовано видихнув, насупленно дивлячись на дівчину з напоєм.

– Де Кіра? – Не давши їй навіть привітатись, запитав нетерпляче керівник.

– Вона зателефонувала і повідомила, що захворіла. Застудилася.

Алекс розлютився ще більше. Отже, вирішила ховатись від нього? Невже злякала з'явитися перед ним? Чи й справді захворіла? Але ж зараз літо...

Віддавши розпорядження секретарці піти, чоловік відпив приготовану каву і роздратовано відставив чашку: йому не подобався смак саме цієї кави, і він хотів бачити Кіру.

Увечері того ж дня Кіра дивилася на кота, котрий жадібно поглинав чергову порцію корму. Рудий і худий, з пухнастим хвостом, кіт здавався їй схожим на білку. Вона врятувала цю милу тварину і тепер не знала, що з нею робити далі. Тяжкі думки постійно роїлися в неї в голові, але жодного твердого рішення за день, нею так і не було прийнято. До того ж застуда посеред літа, яка буквально скосила її за кілька годин. Вона не поїхала до лікарні, а намагалася самостійно лікуватись.

Але надвечір стан погіршився настільки, що вона ледве пересувалася по квартирі. Коли в двері постукали, Кіра зраділа: вона вирішила, що це приїхала мати, якій зателефонувала ще вранці. Потрібно було відвезти кота до притулку, не можна було залишати його вдома. Кіра боялася прив'язуватись до тварин з її способом життя, коли її постійно немає вдома і часті роз'їзди у відрядження виключали можливість завести пухнастого друга.

Долаючи запаморочення в голові і сильне тремтіння, вона поплелася до виходу. Відстань їй сдалася майже нескінченною. Тремтячою рукою вона відчинила двері, сподіваючись, що там стоїть мама. Бо їй була потрібна терміннова допомога. Ще троши і вона впаде від слабкості. Але коли на порозі вона побачила Алекса, голова від несподіванки запаморочилася. Вона ледь помітно похитнулася.

– Доброго вечора, Алексе, – привіталася вона, намагаючись вдавати, що в неї все не так погано, як було насправді.

Побачивши бліду, з синіми колами під очима та пересохлими губами Кіру, чоловік щиро злякався за її здоров'я. Чесно кажучи, він приїхав переконатися, що з нею все гаразд і вона просто вирішила так відтягнути їхню розмову. 

– Кіро, ти не приїхала на роботу, секретар сказала, що ти хвора. Я хвилювався.

– Не варто хвилюватися, я скоро буду на роботі і закінчу всі справи. Я багато зробила і сьогодні дистанційно, – сказала вона, облизуючи пересохлі губи.

– Ти одна? – Запитав він.

– Так.

Алекс бачив, як їй складно говорити, вона ледь стояла на ногах, але вперто продовжувала вдавати, що все гаразд.

– Тоді я залишуся з тобою і простежу, щоб усе було гаразд.

– Ні, не треба. У цьому немає необхідності... – сказала вона і наступної миті впала.

Алекс ледве встиг підхопити її під руки. Вона знепритомніла. Він приклав руку до її чола і відчув сильний жар. Відчинивши двері ногою, він заніс Кіру в кімнату і поклав на диван, потім дістав телефон і набрав знайомий номер.

– Алло, доктор Фарел, ви мені терміново потрібні, адресу зараз скину смс.

Він поклав телефон і глянув на Кіру. Волосся закрило її обличчя, вона була непритомна. Алекс шалено переживав, щоб лікар приїхав швидше.

Кіра розплющила очі, і її голова занила від болю у скронях, ніби від удару. Вона лежала у своєму ліжку і ніяк не могла згадати, як лягла туди. Жахлива слабкість у всьому тілі. Потім вона побачила незнайому людину, він привітно посміхався їй.

– Міс Ештон, я доктор Саймон Фарел. Ми у вас вдома. Ви знепритомніли, оскільки піднялася висока температура. Містер Круз викликав мене, щоб я оглянув вас. Найімовірніше, у вас сильна вірусна застуда. Я зробив укол – скоро вам стане краще.

Потім він відійшов і до ліжка підійшов Алекс. Він лагідно посміхався і нагадав їй цим батька. Після його смерті вона не пам'ятала, щоб хтось хвилювався про неї.

– Ти мене дуже налякала. Як ти себе почуваєш?

– Добре, дякую, – зніяковіло промовила вона, збираючись з силами, щоб увійти в звичний їй образ сильної та незалежної леді.

Алекс помітив це і посміхнувся сам до себе.

– Будь ласка, можна води? – попросила Кіра.

Алекс налив у склянку воду. Потім допоміг їй сісти, підбив подушку і пподав склянку. Кіра раптом подумала, що для нещадного сина мільярдера він дуже серцевий чоловік. Але все ж таки її бентежила його турбота.

– У вас є кому доглянути за вами, поки ви хворієте?– Запитав доктор Фарел.

– Так. Мама. Я подзвоню їй і вона приїде. Обов'язково,– ніби переконуючи всіх і себе в тому числі, додала Кіра, і це не сподобалося Алексу.

– Я почекаю до її приїзду, – сказав він.

– Не треба, Алексе. Мені вже краще, – наполегливо відмовляла його Кіра, відчуваючи, як слабість накочує з новою силою.